АБО — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
або́ (розділовий сполучник, питальна частка)
результат злиття сполучника а з часткою bo – в минулому формою середнього роду вказівного займенника;
припущення про розвиток або через ступінь alibo (Фасмер І 56; Bern. І 21–22; Vondrák II 435) є зайвим;
р. [а́бо́], бр. або́, п. діал. слц. вл. нл. abo;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| або́ | білоруська |
| abo | верхньолужицька |
| abo | нижньолужицька |
| abo | польська |
| bo | праслов’янська |
| alibo | праслов’янська |
| а́бо́ | російська |
| abo | словацька |
аке́ц (вигук, яким відганяють телят)
складне утворення не зовсім ясного походження;
може вважатись або результатом видозміни вигуку аке́т, або самостійним утворенням з підсилювальної частки a i вигукової форми -кец(ь), пов’язаної, можливо, з іменником ки́ця;
Фонетичні та словотвірні варіанти
аке́ць
(тс. Пі; вигук для відгону котів Mo)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| аке́т | ? |
| або | ? |
| a | ? |
| -кец | ? |
| ь | ? |
| ки́ця | ? |
а́рмія
запозичено з німецької або французької мови, можливо, через польське посередництво;
нім. Armée «тс.», armieren «озброювати», фр. armé՛ «армія», armer «озброювати» походять від лат. arma «зброя», armāre «озброювати споряджати», спорідненого з лат. аrmus «верхня частина руки», псл. *ormo укр. раме́но, або з гр. ἄρμενος «з’єднаний, пригнаний», псл. јаrьmъ, укр. ярмо́;
поширена раніше форма армея замінена сучасним варіантом за аналогією до форм на -ія;
р. болг. а́рмия, бр. а́рмія, п. armia, вл. armeja, armija, м. армија, схв. àрмија слн. ármija;
Фонетичні та словотвірні варіанти
армея
(1627)
армі́єць
армува́ти
«озброювати»
ва́рмія
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| а́рмія | білоруська |
| а́рмия | болгарська |
| armeja | верхньолужицька |
| armija | верхньолужицька |
| ἄρμενος «з’єднаний, пригнаний» | грецька |
| arma «зброя» | латинська |
| аrmus «верхня частина руки» | латинська |
| армија | македонська |
| Armée «тс.» | німецька |
| armia | польська |
| *ormo | праслов’янська |
| јаrьmъ | праслов’янська |
| а́рмия | російська |
| àрмија | сербохорватська |
| раме́но | українська |
| ярмо́ | українська |
| armé՛ «армія» | французька |
| armieren «озброювати» | ? |
| armer «озброювати» | ? |
| armāre «озброювати споряджати» | ? |
| або | ? |
| армея | ? |
| -ія | ? |
бал «оцінка, одиниця виміру»
запозичення з німецької або французької мов;
н. Ball «куля», фр. balle «м’яч, куля» походять від франк. або іт. діал. balla «куля», спорідненого з двн. bal «кулястий предмет», дісл. bǫllr «куля», дангл. bealloc «яєчко», лат. follis «балон», гр. φαλλός «penis»;
р. балл «оцінка, одиниця виміру; куля при балотуванні (ст.)», бр. болг. бал, слн. bál;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| бал | білоруська |
| бал | болгарська |
| φαλλός «penis» | грецька |
| bealloc «яєчко» | давньоанглійська |
| bal «кулястий предмет» | давньоверхньонімецька |
| bǫllr «куля» | давньоісландська |
| balla «куля» | італійська |
| follis «балон» | латинська |
| Ball «куля» | німецька |
| балл «оцінка, одиниця виміру; куля при балотуванні (ст.)» | російська |
| bál | словенська |
| або | франкська |
| balle «м’яч, куля» | французька |
| balla «куля» | ? |
балаба́н «вид печива»
очевидно, запозичення з турецької мови;
об’єктом запозичення могло бути тур. balaban у значенні «великий», або «великий барабан», або «вид птаха» (за зовнішнім виглядом печива, пор. укр. гусочка «вид печива» і под.);
проте можливе також припущення про зв’язок із словами бала́бух і под., зокрема про видозміну слова бала́бух під впливом балаба́н1, балабан2;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| balaban «великий» | турецька |
| або «великий барабан» | ? |
| або «вид птаха» (за зовнішнім виглядом печива, пор. укр. гусочка «вид печива» і под.) | ? |
| бала́бух | ? |
| бала́бух | ? |
| балаба́н | ? |
| балабан | ? |
бала́ст
через російське посередництво запозичено з голландської або нижньонімецької мови;
гол. bállast виводиться від дат. або шв. barlast (букв. «пустий вантаж»), утвореного з основ прикметника bar «позбавлений, порожній, голий», спорідненого з двн. днн. bar «голий», псл. bosъ, укр. бо́сий, та іменника last «вантаж» (пор. нвн. Last «тс.»), похідного від laden «вантажити», спорідненого з дісл. hlaða, гот. Hlаþаn «тс.», лит. klóti «стелити», псл. klasti, укр. кла́сти;
р. балла́ст, бр. болг. бала́ст, п. ч. слц. вл. balast, м. баласт, схв. бàласт, слн. balást;
Фонетичні та словотвірні варіанти
баластува́ти
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| бала́ст | білоруська |
| бала́ст | болгарська |
| balast | верхньолужицька |
| bállast | голландська |
| Hlаþаn «тс.» | готська |
| bar «голий» | давньоверхньонімецька |
| hlaða | давньоісландська |
| bar «голий» | давньонижньонімецька |
| або | датська |
| klóti «стелити» | литовська |
| баласт | македонська |
| balast | польська |
| bosъ | праслов’янська |
| klasti | праслов’янська |
| балла́ст | російська |
| бàласт | сербохорватська |
| balast | словацька |
| balást | словенська |
| бо́сий | українська |
| кла́сти | українська |
| balast | чеська |
| barlast (букв. «пустий вантаж») | шведська |
| bar «позбавлений, порожній, голий» | ? |
| last «вантаж» (пор. нвн. Last «тс.») | ? |
| laden «вантажити» | ? |
ба́ржа
запозичено з французької мови, очевидно, через російську і англійську;
фр. barge (англ. barge) «баржа» походить від пров. або іт. barca, яке зводиться до лат. barca «човен»;
р. ба́ржа́, бр. болг. ба́ржа, п. barża;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ба́ржа | білоруська |
| ба́ржа | болгарська |
| barca | італійська |
| barca «човен» | латинська |
| barża | польська |
| або | провансальська |
| ба́ржа́ | російська |
| barge «баржа» (англ. barge) | французька |
бедро́
псл. bedra, bedro;
загальноприйнятої етимології не має;
виводиться (ЭССЯ 1, 179) від основи bed-/bod«колоти, бити»;
менш переконливі зіставлення (Petr BB 21, 210; Eckert ZfSl 8/6, 881; Bern. I 47–48) з лат. femen «бедро, стегно» «іє. *bhed-), а також (Rozwadowski RSl 2, 104) з лтс. bedre «яма, западина», спорідненим з укр. бости́ або (Osten-Sacken IF 23, 377–378) з дінд. jñu-bādh «коліна згинаючий», дісл. knē-beet «колінопреклоніння», другий компонент яких пов’язаний з дінд. bādhatē «давить, стискує», гот. bida «молитва, прохання» і ін;
безпідставно пов’язується (Machek ESJČ 50) з свн. zimere (zimb(e)re) «бедро»;
р. бедро́, [бедра́], бр. бядро́, др. бедра, бедро, п. biodro, ч. bedra (мн.) «спина, крижі», слц. bedro, вл. bjedro, нл. ст. b’edro, болг. бедро́, м. бедро, схв. бèдрица, бèдро, слн. bêdro, [bédra], стсл. бєдра;
Фонетичні та словотвірні варіанти
бедра́та
«чорна, руда або сіра, через середину впоперек біла»«з бедрами іншої масті»
(про корову)(первісно, мабуть, )
бедра́тий
«широкобедрий»
бедре́ниця
«біль у бедрі, ішіас»
бедри́ти
«привалюватись бедром до голоблі»
(про коня)
бедри́ця
«бедро»
межибедре́нний
підбе́дрє
побе́дрина
«горизонтальна перекладина в різних пристроях; перехрестя»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| бядро́ | білоруська |
| бедро́ | болгарська |
| bjedro | верхньолужицька |
| bida «молитва, прохання» | готська |
| jñu-bādh «коліна згинаючий» | давньоіндійська |
| bādhatē «давить, стискує» | давньоіндійська |
| knē-beet «колінопреклоніння» | давньоісландська |
| бедра | давньоруська |
| femen «бедро, стегно» | латинська |
| бедро | македонська |
| b'edro | нижньолужицька |
| biodro | польська |
| bedra | праслов’янська |
| бедро́ | російська |
| бèдрица | сербохорватська |
| zimere «бедро» (zimb(e)re) | середньоверхньнімецька |
| bedro | словацька |
| bêdro | словенська |
| бости́ | українська |
| або | українська |
| бедра́ | українська |
| бедро | українська |
| бèдро | українська |
| bédra | українська |
| bedra «спина, крижі» (мн.) | чеська |
| bedro | ? |
| bed-/bod «колоти, бити» | ? |
| b'edro | ? |
| бєдра | ? |
бруд «нечистота»
очевидно, псл. bru-d-ъ-, спочатку «щось гостре, неприємне на смак» або «щось замазане», потім «гидота, бруд», пов’язане з bridъ «бридота» похідне від іє. *bher- «скребти, різати»;
зіставляється також (ЭССЯ 3, 44–45) з лат. de-frutum «варене сусло», фрак. βρυτος (βρουτος) «ячмінне пиво»;
зіставлення з герм. *smud- (нвн. Schmutz «бруд») (Machek ESJČ 69) позбавлене підстав;
р. діал. бр. бруд, п. слц. brud, вл. нл. brud(a), ч. bruditi, мор. [břud];
Фонетичні та словотвірні варіанти
бру́ди́ти
брудни́й
брудни́ти
брудні́ти
брудно́та
бруднува́тий
брудо́та
ви́брудок
«брудний осад; ранній викидень»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| бруд | білоруська |
| brud(a) | верхньолужицька |
| *smud- (нвн. Schmutz «бруд»)(Machek ESJČ 69) | германські |
| *bher- «скребти, різати» | індоєвропейська |
| de-frutum «варене сусло» | латинська |
| břud | моравське |
| brud(a) | нижньолужицька |
| brud | польська |
| bru-d-ъ- | праслов’янська |
| бруд | російська |
| brud | словацька |
| βρυτος «ячмінне пиво» (βρο$υτος) | фракійська |
| bruditi | чеська |
| спочатку «щось гостре, неприємне на смак» | ? |
| або «щось замазане» | ? |
| потім «гидота, бруд» | ? |
| bridъ «бридота» | ? |
| бруд | ? |
Вави́ло
через старослов’янську мову запозичено з грецької;
гр. Βαβύλας вважається сірійсько-єврейським запозиченням, що тлумачиться як «повстанець» або «замішання», можливо, пов’язаним з гебр. Babel «Вавілон»;
пояснюється і як Bab Bel «ворота і двір Бела» (головного бога Вавілона);
р. Вави́ла, бр. Ваві́ла, болг. Вави́л(и), стсл. Вавула, Вавоула, Вавила;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Ави́ло
Вави́л
Вавулъ
«мятеж, замѣшанне, змѣшанне»
(1627)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Ваві́ла | білоруська |
| Вави́л (и) | болгарська |
| Babel «Вавілон» | гебрайська |
| Βαβύλας | грецька |
| Вави́ла | російська |
| Вавула | старослов’янська |
| як «повстанець» | ? |
| або «замішання» | ? |
| Bel «ворота і двір Бела» (головного бога Вавілона) | ? |
верто́ла «поганий робітник, халтурник»
неясне;
можливо, пов’язане з верті́тися в розумінні «ухилятися (від роботи), відкручуватися, уникати» або «швидко, але недоброякісно працювати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
верто́лити
«халтурити»
верто́лиця
«халтурниця»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| верті́тися «ухилятися (від роботи), відкручуватися, уникати» | ? |
| або «швидко, але недоброякісно працювати» | ? |
ви́дни́ха «видра»
можливо, варіант незасвідченого *во́дни́ка «водяна тварина», видозміненого під впливом ви́дно, або похідне утворення від іє. *ūdn- (гр. οδα-τος) «вода», паралельного до *ūdr- «тс.», що простежується в псл. vydra, укр. ви́дра;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| *ūdn- «вода» (гр. οδα-τος) | індоєвропейська |
| vydra | праслов’янська |
| ви́дра | українська |
| во́дни́ка «водяна тварина» | ? |
| ви́дно | ? |
| або | ? |
| *ūdr- «тс.» | ? |
ви́пороток «мертвонароджена чи вирізана з утроби матері тварина; хутро такої тварини»
псл. *jьzportъkъ, *jъzpьrtъkъ;
здається пов’язаним з поро́ти (випо́рювати);
враховуючи р. за́порток «тухле яйце», Преображенський (II 110) підводить усі ці форми під р. по́ртить «псувати» і припускає для нього первісне значення «висиджувати, гріти висиджуванням» або «носити в животі», вважаючи його спорідненим з лит. pereti «висиджувати, виводити пташенят», лтс. perêt «сидіти на яйцях, висиджувати курчат», двн. farro (far) «бичок», лат. pario «народжую», гр. πόρτις (πόρταξ, πόρις) «теля, телиця», ос. firťon «худоба», дінд. pṛthukaḥ «дитина; звірятко», похідними від іє. *реr- «вибиратися назовні, народжуватися»;
сумнівно;
р. [вы́порток, вы́пороток, вы́праток], бр. вы́парак «тс.», др. испоротокъ «жива дитина, вирізана з утроби матері», п. wyporek «випороток», wyprutek «тс.», ч. spratek «недоношена тварина; шкурка з недоношеної тварини», [výparek] «теля-недоносок», болг. изпо́рец, цсл. испрътъкъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́порок
ви́порток
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| вы́парак «тс.» | білоруська |
| изпо́рец | болгарська |
| πόρτις «теля, телиця» (πόρταξ, πόρις) | грецька |
| farro «бичок» (far) | давньоверхньонімецька |
| pṛthukaḥ «дитина; звірятко» | давньоіндійська |
| испоротокъ «жива дитина, вирізана з утроби матері» | давньоруська |
| *реr- «вибиратися назовні, народжуватися» | індоєвропейська |
| pario «народжую» | латинська |
| perêt «сидіти на яйцях, висиджувати курчат» | латиська |
| pereti «висиджувати, виводити пташенят» | литовська |
| firťon «худоба» | осетинська |
| wyporek «випороток»«тс.» | польська |
| wyprutek «випороток»«тс.» | польська |
| *jьzportъkъ | праслов’янська |
| за́порток «тухле яйце» | російська |
| по́ртить «псувати» | російська |
| вы́порток | російська |
| вы́пороток | українська |
| вы́праток | українська |
| výparek «теля-недоносок» | українська |
| испрътъкъ | церковнослов’янська |
| spratek «недоношена тварина; шкурка з недоношеної тварини» | чеська |
| *jъzp | ? |
| поро́ти (випо́рювати) | ? |
| значення «висиджувати, гріти висиджуванням» | ? |
| або «носити в животі» | ? |
ві́дти
утворення з прийменників від, з і основи вказівного займенника m-, взятого тут, можливо, у формі род. в. одн. жін. р. або перенесеного з прислівника по́ти, в якому морфема -ти є за походженням формою зн. в. мн;
Фонетичні та словотвірні варіанти
зві́дти
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| або | російська |
| від | ? |
| з | ? |
| m- | ? |
| або | ? |
| або | ? |
| або | ? |
| або | ? |
| ти | ? |
| мн | ? |
| мн | ? |
вовк
псл. *ѵьḷkъ;
споріднене з лит. vilkas, лтс. vìlks, дінд. vrkaḥ, ав. vəhrka, гот. wulfs, англ. wolf, нвн. Wolf, алб. ul’k, гр. λύκος, лат. lupus (можливо, запозичення з сабінської мови);
іє. *uḷkuos «вовк», що зіставляється з коренем *uel- «рвати» або uelk- «тягти, волокти»;
у такому випадку назва вовка первісно означала «грабіжник» або «той, що роздирає»;
р. м. волк, бр. воўк, др. вълкъ, п. wilk, ч. слц. vlk, вл. нл. wjelk, болг. вълк, схв. вук, слн. vólk, стсл. влькъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вівк
во́ва
«вовк, страшна істота»
(дит.)
вове́га
«вовчище»
вовки́
«кожух із вовчого хутра»
вовківня́
«вовча яма»
вовківня́к
«відлюдник»
вовкови́на
вовкува́тий
«похмурий, відлюдний»
вовку́н
«вовкулак»
вовцю́га
вовцюга́н
вовча́
«вовченя»
во́вчий
вовчи́ний
вовчи́ха
вовчи́ця
вовчівня́
«тс.»
вовчкува́тий
«тс.»
вовчня́
«вовча зграя»
вовчуга́н
«вовчище»
вовчу́к
«молодий вовк»
вовчу́ра
«вовчий кожух»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| vəhrka | авестійська |
| ul'k | албанська |
| wolf | англійська |
| воўк | білоруська |
| вълк | болгарська |
| wjelk | верхньолужицька |
| wulfs | готська |
| λύκος | грецька |
| vrkaḥ | давньоіндійська |
| вълкъ | давньоруська |
| *uḷk «вовк» | індоєвропейська |
| lupus (можливо, запозичення з сабінської мови) | латинська |
| vìlks | латиська |
| vilkas | литовська |
| волк | македонська |
| wjelk | нижньолужицька |
| Wolf | нововерхньонімецька |
| wilk | польська |
| *ѵ | праслов’янська |
| волк | російська |
| вук | сербохорватська |
| vlk | словацька |
| vólk | словенська |
| влькъ | старослов’янська |
| vlk | чеська |
| *uel- «рвати» | ? |
| uelk- «тягти, волокти» | ? |
| означала «грабіжник» | ? |
| або «той, що роздирає» | ? |
вовки́ня (бот.)
утворене під впливом латинського наукового терміна lupīnus, похідного від lupus «вовк», спорідненого з псл. *ѵьḷkъ, укр. вовк, або під впливом німецького терміна Wolfsbohne «люпин» (букв. «вовчий біб»);
р. [волча́н] «люпин» також вважається калькою (Даль І 233);
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| *ѵ | праслов’янська |
| волча́н «люпин» | російська |
| вовк | українська |
| lupus «вовк» | ? |
| або «люпин» (букв. «вовчий біб») | ? |
Гаври́ло
ч. слц. вл. нл. Gabriel, болг. Гавраи́л, схв. Gabrìjel, слн. Gabrijel, стел. Гавриилъ;
через старослов’янську мову запозичено в давньоруську з грецької;
гр. Γαβριήλ походить від гебр. Gabrī’ḗl, букв. «муж божий» або «міць божа», утвореного з іменника géḇer «чоловік», пов’язаного з дієсловом gaḇár «був сильним», спорідненим з арам.-cip. gĕḇár «був могутнім; чоловік», ар. jabr «сильний юнак», і етимологічно неясного іменника ēl «бог»;
р. Гаврии́л, Гаври́ла, бр. Гаўрыі́л, Гaўры́ла, др. Гавриилъ, п;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Га́брик
Га́бро
Ґабро́
Габру́к
Га́врик
Гавриле́й
Гавріил
«мужъ б(ог)ъ або б(о)жій, або моцно(сть) б(о)жаа, або моцный мой б(ог)ъ»
(1627)
Га́вря
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| jabr «сильний юнак» | арабська |
| Гаўрыі́л | білоруська |
| Gabrī'ḗl | гебрайська |
| Γαβριήλ | грецька |
| Гавриилъ | давньоруська |
| Гаврии́л | російська |
| Гаври́ла | українська |
| Гaўры́ла | українська |
| п | українська |
| або «міць божа» | ? |
| géḇer «чоловік» | ? |
| gaḇár «був сильним» | ? |
| g «був могутнім; чоловік» | ? |
| ēl «бог» | ? |
газо́н
запозичено з французької мови через посередництво російської;
фр. gazon «дерен, газон; лужок» походить від франк. або двн. waso «тс.»;
р. бр. болг. газо́н, п. ч. слц. gazon;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| газо́н | білоруська |
| газо́н | болгарська |
| waso «тс.» | давньоверхньонімецька |
| gazon | польська |
| gazon | словацька |
| або | франкська |
| gazon «дерен, газон; лужок» | французька |
| gazon | чеська |
| газо́н | ? |
Гараси́м
ім’я грецького походження;
гр. Γεράσιμος пов’язується з прикметником γεράσμιος «шановний, вельмишановний», утвореним від γέρασ «шана» (первісно «вік»), спорідненого з дінд. jaráh «вік», ав. zarəta «дряхлий», псл. гьгеіъ, укр. зрілий;
р. болг. Герасим, бр. Герасїм, слц. Gerazim, стел. Гердсъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
або
Гарасько
Герасим
Герасимъ
Герась
достойно
(1627)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| zarəta «дряхлий» | авестійська |
| Герасїм | білоруська |
| Герасим | болгарська |
| Γεράσιμος пов'язується з прикметником γεράσμιος «шановний, вельмишановний» | грецька |
| jaráh «вік» | давньоіндійська |
| гьгеіъ | праслов’янська |
| Герасим | російська |
| Gerazim | словацька |
| зрілий | українська |
| γέρασ «шана» (первісно «вік») | ? |
| Гердсъ | ? |
геца (вигук, яким биків завертають направо)
можливо, складне утворення з вигуку ге, яким підганяють худобу, і вигуку цабе́, яким биків завертають направо, що скоротився в ца, або результат контамінації вигуків [гетта] і цабе́ «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
геці
(вигук, яким волів завертають наліво чи направо)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| цабе́ | українська |
| ца | українська |
| ге | ? |
| або «тс.» результат контамінації вигуків [гетта] і цабе́ | ? |
гундо́сий «гугнявий»
неясне;
можливо, давніше *гугноно́сий, утворене з основ дієслова гугни́ти або прикметника гугня́вий та іменника ніс;
пор. також п. ст. gęgogłosy «гугнявий, з гусячим голосом», утворене з основ звуконаслідувального дієслова gęgać «ґелґотати (про гусей); (ст.) гугнявити», спорідненого з псл. *gǫgъbnati, укр. гугня́вий, та іменника głos, спорідненого з укр. го́лос;
р. [гундо́с] «жебрак, прошак», [гунда́с] «гугнявий», [гундо́ска] (чол., жін. р.) «гугнявий», [гундо́сить] «гугнявити; жебрати, випрохувати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
гундо́с
«тс.»
гундо́сити
«гугнявити»
(Me)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| gęgogłosy «гугнявий, з гусячим голосом» | польська |
| *gǫgъbnati | праслов’янська |
| гундо́с «жебрак, прошак» | російська |
| гугня́вий | українська |
| го́лос | українська |
| гунда́с «гугнявий» | українська |
| гундо́ска «гугнявий» (чол., жін. р.) | українська |
| гундо́сить «гугнявити; жебрати, випрохувати» | українська |
| гугноно́сий | ? |
| гугни́ти | ? |
| або | ? |
| гугня́вий | ? |
| ніс | ? |
| також | ? |
| gęgogłosy «гугнявий, з гусячим голосом» | ? |
| gęgać «ґелґотати (про гусей); (ст.) гугнявити» | ? |
гу́рба́ «натовп»
запозичення з тюркських мов;
узб. кумик. йигирма «двадцять», уйг. тат. діал. јігірмӓ, тат. чулим, јігірбӓ, ног. джійрма, тур. yirme, jirmi, кирг. тат. діал. ойр. телеут. jīrmä, каз. карач. ккалп. žyjyrma «тс.», як. sȕrbä «стадо», каз. джійрма «невеликі стада худоби, на які поділявся калим, що передавався від нареченого батькам нареченої під час весілля», вважається похідним від основи *žigür (*žigir) «подвоювати»;
близька до наведених форма як. ürbä «невелика кількість худоби» виводиться від кореня ür «гнати»;
щодо розвитку значення пор. табу́н ‹ тюрк. tabun «стадо» ‹ монг. tabun «пʼять»;
менш обґрунтовані спроби виведення (Berп. I 379) через польське посередництво від свн. hurm (gehurme) «наступ ворога», повʼязання (Wędkiewicz MRJ 272–273) з рум. úrmă «слід, слід ноги», зближення (Ильинский РФВ 63, 341) з р. го́вор або (Фасмер І 476–477; ЭССЯ 7, 177–178) із схв. гу́рати «штовхати»;
р. гурьба́ «натовп, юрба», [гурма́], бр. [гурма́] «тс.», п. [hurm] «отара; громада; велика кількість; натовп», [hurma] «тс.» (з укр.), hurmem, hurmą «юрбою», ст. hurm «замішання, галас; натовп; загін»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
гу́рма́
гу́рмо́м
«юрбою»
(присл.)
гурмъ
«купа, громада, юрба»
(XVI ст.)
ю́рба́
ю́рбитися
ю́рбище
ю́рма́
«тс.»
ю́рми́тися
ю́рмище
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гурма́ «тс.» | білоруська |
| žyjyrma «тс.» | казахська |
| джійрма «невеликі стада худоби, на які поділявся калим, що передавався від нареченого батькам нареченої під час весілля» | казахська |
| žyjyrma «тс.» | каракалпакська |
| žyjyrma «тс.» | карачаївська |
| jīrmä | киргизька |
| йигирма «двадцять» | кумикська |
| tabun «пʼять» | монгольська |
| джійрма | ногайська |
| jīrmä | ойротська |
| hurm «отара; громада; велика кількість; натовп» | польська |
| го́вор | російська |
| або | російська |
| гурьба́ «натовп, юрба» | російська |
| гу́рати «штовхати» | сербохорватська |
| hurm «наступ ворога» (gehurme) | середньоверхньнімецька |
| јігірмӓ | татарська |
| чулим | татарська |
| jīrmä | татарська |
| jīrmä | телеутський |
| yirme | турецька |
| tabun «стадо» | тюркські |
| йигирма «двадцять» | узбецька |
| јігірмӓ | уйгурська |
| гурма́ | українська |
| hurma «тс.»«юрбою» (з укр.), hurmem, hurmą | українська |
| sȕrbä «стадо» | якутська |
| ürbä «невелика кількість худоби» | якутська |
| јігірмӓ | ? |
| јігірбӓ | ? |
| jirmi | ? |
| jīrmä | ? |
| *žigür «подвоювати» (*žigir) | ? |
| ür «гнати» | ? |
| табу́н | ? |
| úrmă «слід, слід ноги» | ? |
| hurm «замішання, галас; натовп; загін» | ? |
дзі́ворон «сиворакша, сивоворонка, Coracias garrulus L.» (орн.)
результат гаплології та деетимологізації назви *сиво(во)рон(ка) або *сизоворон(ка), що є складними словами;
результат гаплології та деетимологізації назви *сиво(во)рон(ка) або *сизоворон(ка), що є складними словами;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| сизоворо́нка | російська |
| сиво | ? |
| во | ? |
| рон | ? |
| ка | ? |
| або | ? |
| сизоворон | ? |
| ка | ? |
ді́ва́
псл. děva «дівчина» походить з *doi-uā, для якого реконструюється первинне значення «здатна годувати груддю» або «яка ссе» (Meillet MSL 21, 45–48; Mikl. EW 44);
іє. *dhē(i)«ссати; годувати груддю», з яким пов’язане також псл. dojiti,*dětę, укр. дої́ти, дитя́, лат. fēmina «жінка», гр. ϑηλυς «жіночий», зіставляється з дінд. dēvī «богиня» (Rozwadowski Qu. gr. et I 418, проти Jagić AfSlPh 20, 434);
припускається існування в минулому складного прикметника *dě(to)-vojьna «яка тужить за дітьми (хоче стати матір’ю)», де друга частина пов’язана з дінд. vēti «тужити за чимось», звідки виводиться *děvojьna ›*děvoja › děva (Machek ESJČ 116; Holub–Lyer 129);
р. де́ва, бр. дзе́ва, др. дѣва, п. dziewa, ч. děva, слц. deva, вл. dźowka «дочка», нл. źowka «тс.», полаб. devə «дівчина-служниця», болг. м. де́ва «дівчина», схв. дјèвōјка, слн. déva, стсл. дѣва «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
діва́на
«дівчина»
діва́ся
діва́ха
діви́зна
«посаг»
діви́ця
ді́вич
ді́вка
ді́вонька
діво́та
«дівчата»
(зб.)
діво́ха
діво́цтво
діво́цький
діво́ча
«кімната для служниць у панському дворі»
(заст.)
діво́чий
діво́чити
«дівувати»
діво́читися
«удавати з себе дорослу дівчину»
ді́вочка
діво́чний
діво́чча
«дівочий одяг, прикраси і под.»
діво́щина
«майно, придбане за час дівування»
дівстве́нниця
ді́вство
дівува́ння
діву́ля
діву́ся
діву́ха
ді́вця
дівча́
дівча́та
дівча́тко
дівча́чий
дівчачу́р
«залицяльник»
дівчачу́рний
ді́вчи́на
дівчи́нин
дівчини́на
ді́вчинка
дівчиня́тко
дівчи́сько
дівчу́к
«дівчина-підліток»
дівчу́р
«залицяльник; гермафродит»
доді́вчити
«зберегти невинність до заміжжя»
пі́ддівок
«дівчинка-підліток»
піддіво́ча
«тс.»
роздіво́чити
«позбавити невинності»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дзе́ва | білоруська |
| де́ва «дівчина» | болгарська |
| dźowka «дочка» | верхньолужицька |
| ϑηλυς «жіночий» | грецька |
| dēvī «богиня» | давньоіндійська |
| vēti «тужити за чимось» | давньоіндійська |
| дѣва | давньоруська |
| *dhē(i) «ссати; годувати груддю» | індоєвропейська |
| fēmina «жінка» | латинська |
| де́ва «дівчина» | македонська |
| źowka «тс.» | нижньолужицька |
| devə «дівчина-служниця» | полабська |
| dziewa | польська |
| děva «дівчина» | праслов’янська |
| dojiti | праслов’янська |
| де́ва | російська |
| дјèвōјка | сербохорватська |
| deva | словацька |
| déva | словенська |
| дѣва «тс.» | старослов’янська |
| дої́ти | українська |
| děva | чеська |
| *doi-uā | ? |
| значення «здатна годувати груддю» | ? |
| або «яка ссе» | ? |
| *dětę | ? |
| дитя́ | ? |
| *dě(to)-vojьna «яка тужить за дітьми (хоче стати матір’ю)» | ? |
| *děvojьna | ? |
дра́хма (грецька грошова одиниця)
через старослов’янську мову запозичено в давньоруську з грецької;
сгр. δραχμή, δαρχμά «вага; срібна монета» (первісно «пригорща») пов’язане з δραγμή «пригорща», δράγμα «зв’язка» або «те, що можна ухопити», похідною формою від дієслова δράσσομαι «схопити, затиснути» неясного походження (Boisacq 199), можливо, спорідненого з вірм. trçak «в’язанка», стсл. по-драгъ «край, кайма», двн. zarga «лижа» (Klein 480);
р. бр. др. болг. м. драхма, п. drachma, dragma, ч. слц. drachma, схв. дрȁм, слн. dráhma, стсл. драгма, драхма;
Фонетичні та словотвірні варіанти
драхма
(1627)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| драхма | білоруська |
| драхма | болгарська |
| trçak «в’язанка» | вірменська |
| zarga «лижа» | давньоверхньонімецька |
| драхма | давньоруська |
| драхма | македонська |
| drachma | польська |
| dragma | польська |
| драхма | російська |
| дрȁм | сербохорватська |
| δραχμή | середньогрецька |
| drachma | словацька |
| dráhma | словенська |
| по-драгъ «край, кайма» | старослов’янська |
| драгма | старослов’янська |
| драхма | українська |
| drachma | чеська |
| δαρχμά «вага; срібна монета» (первісно «пригорща») | ? |
| δραγμή «пригорща» | ? |
| δράγμα «зв’язка» | ? |
| або «те, що можна ухопити» | ? |
| δράσσομαι «схопити, затиснути» | ? |
дря́глий «старий, підгнилий, зношений»
пов’язане з дря́хлий (‹псл. *dręg-s-) «тс.» як результат його видозміни під впливом [дра́глий], драгли́стий або як давній словотворчий варіант основи без поширювача -s-;
Фонетичні та словотвірні варіанти
дра́глий
«слабий, безсилий»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дря́хлий «тс.» (‹псл. *dręg-s-) | ? |
| дра́глий | ? |
| драгли́стий | ? |
| або | ? |
купа́ти
kupać, нл. kupaś, полаб. kǫpăt, болг. къпя, м. капе, схв. кýпати, слн. kópati, цсл. кѫпати «обмивати»;
псл. kǫpati «занурювати в воду, освіжати, обмивати»;
загальноприйнятої етимології не має;
пов’язується (Brückner 224–225) з псл. *[čępěti] (п. [czępieć] «сидіти навпочіпки», ст. uczępnąć, przyczępnąć «присідати навпочіпки», ч. розм. čapati «сидіти навпочіпки», čapěti «тс.», [čapat sa] «бродити по воді, болоту, хлюпати», вл. čapać «сидіти навпочіпки», п. cupnąć «припасти до землі», kępa «купина») з первісним значенням «сидіти, зігнувшись (при купанні)» або «хвилювати, робити хвилі» (Moszyński PZJP 215);
пропонується також пов’язання з *kǫpa «віник (у лазні)», kǫpati (sę) з первісним значенням «хльоскати(ся) в лазні» (Bern. I 600), зближення з псл. *konopja, укр. коноплі у зв’язку з використанням конопляного сім’я скіфами при митті в лазні (ЭССЯ 12, 58–61; Machek ESJČ 285; Skok II 237–238) або з дісл. haf «море», нвн. Haff «затока, відокремлена косою від моря, гаф» (Jacobsohn KZ 42, 161);
р. купа́ть, бр. купа́ць, др. купати, п. kąpać, ч. koupati, слц. kúpať, вл. kupać;
Фонетичні та словотвірні варіанти
куп
«купати»
(виг.)
куп
«купання»
купа́ва
«купальниця; чистьоха»
купа́ло
«водойма, яма з водою»
купа́льник
«той, хто купається; купальний костюм»
купа́льниці
«місце купання»
купа́льня
купани́на
«безперестанне купання»
ку́панка
«купання»
купа́тоньки
(зменш. від купа́ти, купа́тися)
купа́чка
«посудина для купання дітей»
купе́ла
«озеро в лісі»
купе́ло
«тс.; яма з водою»
ку́пель
«купіль»
ку́пі
«купатися»
(дит.)
ку́піль
«тепла вода для купання; посудина з водою, в яку опускають дитину при церковному обряді хрещення; [незамерзаюче місце у болоті ВеУг]»
купі́льник
«ванна»
купі́льниця
«тс.»
купі́льня
«корито для купання дітей»
ку́пки
ку́поньки
ку́почки
купу́ні
ку́пці
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| купа́ць | білоруська |
| haf «море» | давньоісландська |
| купати | давньоруська |
| Haff «затока, відокремлена косою від моря, гаф» | нововерхньонімецька |
| kąpać | польська |
| kǫpati «занурювати в воду, освіжати, обмивати» | праслов’янська |
| *čępěti «сидіти, зігнувшись (при купанні)» (п. [czępieć] «сидіти навпочіпки», ст. uczępnąć, przyczępnąć «присідати навпочіпки», ч. розм. čapati «сидіти навпочіпки», čapěti «тс.», [čapat sa] «бродити по воді, болоту, хлюпати», вл. čapać «сидіти навпочіпки», п. cupnąć «припасти до землі», kępa «купина») | праслов’янська |
| *konopja | праслов’янська |
| купа́ть | російська |
| kúpať | словацька |
| коноплі | українська |
| kupać | українська |
| koupati | чеська |
| або «хвилювати, робити хвилі» | ? |
| *kǫpa «віник (у лазні)» | ? |
| значенням «хльоскати(ся) в лазні» | ? |
ку́рба́ло «глибоке місце у річці, Г, Ж; криниця Ж»
неясне;
можливо, пов’язане з [курбе́лити] «вихритися; крутити»;
у такому разі первісно могло означати «вир» або «свердловина»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| курбе́лити «вихритися; крутити» | ? |
| означати «вир» | ? |
| або «свердловина» | ? |
обо́з «валка; транспортні засоби у військах; (заст.) табір; артилерія Пі»
очевидно, псл. або східно-псл. obozъ ‹ *ob-vozъ, утворене з префікса ob- і іменної основи vozъ, пов’язаної з дієсловом voziti, vezti;
р. болг. обо́з, бр. або́з, др. обозъ «табір», п. obóz «тс.», ч. oboz (з рос.), м. (військ.) обоз;
Фонетичні та словотвірні варіанти
обво́з
«обоз»
о́бі́з
«тс.»
обо́зиско
«місце, де стоїть обоз»
обо́зна
«дружина начальника артилерії»
обо́зненко
«син обозного»
обо́зний
«обозник; виборна службова особа в Україні в XVII--XVIII ст. СУМ; начальник артилерії Бі»
обо́зник
«солдат, який служить в обозі»
обозні́вна
«дочка обозного»
обозо́виско
обозо́вище
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| або́з | білоруська |
| обо́з | болгарська |
| обозъ «табір» | давньоруська |
| обоз (військ.) | македонська |
| obóz «тс.» | польська |
| або | праслов’янська |
| обо́з | російська |
| oboz (з рос.) | чеська |
| obozъ | ? |
| ob- | ? |
| vezti | ? |
ма́нна «лепешняк плавучий, Glyceria fluitans (L.) R. Br.» (бот.)
загальноприйнятої етимології не має;
пов’язується (Преобр. І 509; SJP IV 445) з ма́нна (небесна), оскільки насіння деяких видів лепешняка, як і далеко розповсюджувані вітром кусочки засохлої леканори, вживалося в їжу;
вважається також власне слов’янським, пов’язаним з псл. maniti «обманювати» (Трубачев Slavia 29/1, 13 – 15; Фасмер – Трубачев II 570) або «приваблювати» (Меркулова 123 – 124);
р. ма́нник «лепешняк плавучий; [костриця овеча]», бр. ма́ннік «тс.», п. manna «лепешняк плавучий; північноафриканська рослина леканора їстівна, Lecanora esculenta», ч. manna «пшінка, Ficaria L.», слц. manna «вид леканори», болг. ма́нна «вид їстівного лишайника», схв. мȁна (назви кількох лікарських рослин);
Фонетичні та словотвірні варіанти
манна
«костриця овеча, Festuca ovina L. s. str.»
манник
мання
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ма́ннік «тс.» | білоруська |
| ма́нна «вид їстівного лишайника» | болгарська |
| manna «лепешняк плавучий; північноафриканська рослина леканора їстівна, Lecanora esculenta» | польська |
| maniti «обманювати» | праслов’янська |
| мȁна (назви кількох лікарських рослин) | сербохорватська |
| manna «вид леканори» | словацька |
| manna «пшінка, Ficaria L.» | чеська |
| ма́нна (небесна) | ? |
| або «приваблювати» | ? |
| ма́нник «лепешняк плавучий; [костриця овеча]» | ? |
Мстисла́в (чоловіче ім’я)
псл. Mьstislavъ, утворене з основ слів mьstiti «мстити» і slava «слава»;
дослівно перекладається «мстити за славу» (Фасмер II 668) або «славний месник» (Успенский 621);
р. Мстисла́в, Мстисла́ва, бр. Мсцісла́ў, Мсціслава, др. Мьстиславъ, п. Mścisław, ч. Mstislav;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Мстисла́ва
(жіноче ім’я)
Мстиславовичь
(1444)
Слава
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Мсцісла́ў | білоруська |
| Мьстиславъ | давньоруська |
| Mścisław | польська |
| Mьstislavъ | праслов’янська |
| Мстисла́в | російська |
| Мстисла́ва | українська |
| Мсціслава | українська |
| Mstislav | чеська |
| mьstiti «мстити» | ? |
| slava «слава» | ? |
| перекладається «мстити за славу» | ? |
| або «славний месник» | ? |
оркис «полба, пшениця спельта, Triticum spelta L.» (бот.)
виводиться з тур. або тат. urkuš «просо, ячмінь», етимологічно неясного;
р. [о́рки́ш] «полба», бр. [о́ркіш] «сорт ячменю», [во́ркіш] «тс.», п. orkisz «тс.; полба», ч. okrýž «полба»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
аркіш
воркіш
оркиш
о́ркіс
о́ркіш
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| о́ркіш «сорт ячменю» | білоруська |
| orkisz «тс.; полба» | польська |
| о́рки́ш «полба» | російська |
| urkuš «просо, ячмінь» | татарська |
| або | турецька |
| во́ркіш «тс.» | українська |
| okrýž «полба» | чеська |
сельку́пи «народність самодійської групи в Північній Азії»
прийнята тепер замість давнішого остяко-самоїди назва походить від самоназви селькупів сöль ӄуп, букв. «тайгова людина» або «земельна людина» (відповідно до відмінностей у вимові першого компонента);
р. бр. сельку́пы;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| сельку́пы | білоруська |
| сельку́пы | російська |
| остяко-самоїди | українська |
| сöль ӄуп | українська |
| або «земельна людина» (відповідно до відмінностей у вимові першого компонента) | українська |
ю́кола «в’ялена риба в народів Півночі та Далекого Сходу»
за російським посередництвом запозичене з хантийської або мансійської мови;
хант. манс. (ст. або діал.) jŏkǝl, хант. jŏxǝl, joxǝḷ «тс.» етимологічно не з’ясовані;
форма р. ю́ко́ла (замість сподіваного *юкол), мабуть, під впливом ры́ба (Steinitz ZfSl 5, 519);
виведення слова з комі ju «річка» і слова, близького до фін. kala «риба» та уг. hal «тс.» (Фасмер IV 529) або від юкагирського іγal «в’ялена риба» (Vasmer ZfSlPh 29, 141) помилкові;
р. ю́ко́ла, бр. ю́кала «тс.»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ю́кала «тс.» | білоруська |
| або | мансійська |
| ю́ко́ла (замість сподіваного *юкол) | російська |
| ю́ко́ла | російська |
| hal «тс.» | угорська |
| kala «риба» | фінська |
| або | хантийська |
| jŏxǝl | хантийська |
| або | ? |
| joxǝḷ «тс.» | ? |
| ры́ба | ? |
| ju «річка» | ? |
| іγal «в’ялена риба» | ? |
щукули́ця «маленька щучка»
запозичення з румунської мови;
рум. ştiuculiţă є зменшувальною формою слова ştiucă, що походить від болг. щу́ка (фонет. шту́ка) «щука» або схв. шту̏ка «тс.», етимологічно пов’язаних з укр. щу́ка;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| щу́ка «щука» (фонет. шту́ка) | болгарська |
| або «щука» (фонет. шту́ка) | болгарська |
| ştiuculiţă | румунська |
| шту̏ка «тс.» | сербохорватська |
| щу́ка | українська |
час «одна з форм існування матерії; міра тривалості; пора, епоха, період»
псл. čаsъ (‹ *kēs-);
споріднене з прус. kīsman, зн. в. одн. (‹*kēsman) «час; хвилина», алб. kohε (‹*kēsā) «час; погода» (Фасмер IV 318; Bezlaj ESSJ I 74; Bern. I 137; Trautmann 131; Meyer EW 194; Pedersen IF 5, 45, KZ 36, 279);
припускалися первісні значення псл. саsъ «нарізка» (Jakobson Sc.-Sl. IV 286–307) або «удар (періодично повторюваний сигнал)» (Мельничук Этимология 1966, 231);
пов’язувалося із псл. čajati, укр. ча́яти (Sławski I 113–114; Zubató AfSlPh 16, 385–386);
зближувалося також із схв. ка̏сати «бігти клусом», н. hasten «квапитися», Hast «поспіх, квапливість» (Machek ESJČ 95; ZfSlPh 18, 22), з ча́яти, чека́ти (Brückner 73), з чеса́ти (Варбот Этимология 1965, 136);
р. час «година», бр. час «час», др. часъ «час; година», п. czas «час», ч. слц. čas «час; погода», вл. čas «час», нл. сas, болг. час «година», м. час «година; мить; пора, час», схв. ча̏с «година; мить, хвилина», слн. čàs «час, пора; період, епоха», стсл. часъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́вчас
«відпочинок, перепочинок»
ви́вчасуватися
«відпочити, заспокоїтися»
відча́са
«ранній сорт яблук»
вчас
(у вислові са́ме вчас «вчасно, якраз»)
доча́сний
доча́сно
дочасо́вий
«тимчасовий; до певного часу»
завча́сний
завча́сно
завча́су́
зача́с
«завчасно»
зачасу́
«завчасно»
нача́с
«на короткий час»
начасо́к
начасо́чок
«тс.»
невча́с
«невчасно»
невча́сний
невча́сно
осуча́снити
передвча́сний
передча́сний
передча́сно
перечасува́ти
«перечекати»
пі́дчас
«протягом»
підча́сок
«помічник вартового»
почасови́й
совча́сний
«одночасний»
спочасо́вий
«сучасник»
суча́сне
суча́сний
суча́сник
суча́сність
уча́сне
«вчасно»
уча́сний
(вча́сний)
уча́сно
(вча́сно)
часа́ми
«іноді»
часи́на
часи́нка
ча́сни́й
«вчасний»
часо́ви́й
часови́на
часови́ця
«менструація»
часо́вість
«часове значення»
(лінгв.)
часовни́к
«хронометр»
ча́сом
часо́чком
«тс.»
часува́ти
«агонізувати»
часу́нка
«корова, що вчасно спарувалася з бугаєм»
часъ
чєсни́й
«своєчасний; минущий»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| kohε «час; погода» (‹*kēsā)(Фасмер IV 318; Bezlaj ESSJ I 74; Bern. I 137; Trautmann 131; Meyer EW 194; Pedersen IF 5, 45, KZ 36, 279) | албанська |
| час «час» | білоруська |
| час «година» | болгарська |
| čas «час» | верхньолужицька |
| часъ «час; година» | давньоруська |
| час «година; мить; пора, час» | македонська |
| сas | нижньолужицька |
| hasten «квапитися» | німецька |
| czas «час» | польська |
| čаsъ (‹ *kēs-) | праслов’янська |
| саsъ «нарізка» | праслов’янська |
| čajati | праслов’янська |
| kīsman | прусська |
| час «година» | російська |
| ка̏сати «бігти клусом» | сербохорватська |
| с «година; мить, хвилина» | сербохорватська |
| čas «час; погода» | словацька |
| čàs «час, пора; період, епоха» | словенська |
| часъ | старослов’янська |
| ча́яти | українська |
| čas «час; погода» | чеська |
| або «удар (періодично повторюваний сигнал)» | ? |
| Hast «поспіх, квапливість» | ? |
| ча́яти | ? |
| чека́ти | ? |
| чеса́ти | ? |
аби (сполучник, частка)
результат злиття сполучника і частки а з особовими формами аориста дієслова byti (bухъ, by і т. д.), які згодом теж набули значення умовної частки;
зіставлення елемента а- з гр. ὡς «іє. *jōs) (Machek ESJČ 33) потребує додаткового обґрунтування. – Мельничук CM II 151–152; Фасмер І 58; Sławski І 23; Bauer 178; ЭССЯ 1, 35; Sł. prasł. I 148–149; Sadn.– Aitz. VWb. I 2; Vondrak II 136–137; Мейе ОЯ 166, 213.– Див. ще а1, би;
р. діал. бр. абы́, др. абы, абыхъ, абыхомъ, абысте, абыша, п. слц. вл. ст. нл. aby, ч. aby, abych, abys, abychom, abyste, стсл. абы;
Фонетичні та словотвірні варіанти
аби́
(перший компонент складних займенників і прислівників з семантикою узагальненості типу аби́хто́, аби́що́, аби́яки́й, аби́чи́й, аби́де́, аби́я́к, аби́коли́, в яких другі компоненти зберігають властиву їм здавна узагальнюючу функцію)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| абы́ | білоруська |
| aby | верхньолужицька |
| ὡς «іє. *jōs) (Machek ESJČ 33) потребує додаткового обґрунтування. -- Мельничук CM II 151--152; Фасмер І 58; Sławski І 23; Bauer 178; ЭССЯ 1, 35; Sł. prasł. I 148--149; Sadn.-- Aitz. VWb. I 2; Vondrak II 136--137; Мейе ОЯ 166, 213.-- Див. ще а1, би., | грецька |
| абы | давньоруська |
| абыхъ | давньоруська |
| абыхомъ | давньоруська |
| абысте | давньоруська |
| абыша | давньоруська |
| *jōs | індоєвропейська |
| aby | нижньолужицька |
| aby | польська |
| byti (bухъ, by і т. д.) | праслов’янська |
| bухъ | праслов’янська |
| by | праслов’янська |
| абы́ | російська |
| aby | словацька |
| aby | чеська |
| abych | чеська |
| abys | чеська |
| abychom | чеська |
| abyste | чеська |
| абы | ? |
га́ба́ «біле турецьке сукно; облямівка; [біла ковдра Ж1»
запозичення з турецької мови;
тур. aba «груба вовняна тканина; плащ з неї» походить від ар. ‘abā «груба вовняна тканина»;
р. аба́ «груба біла шерстяна тканина; плащ із цієї тканини», п. haba «тс.», болг. аба́ «грубе домоткане сукно; чоловічий одяг з нього», схв. àба «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
га́бка
«жіночий одяг»«сюртук з габи»
(XVII ст.)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| 'abā «груба вовняна тканина» | арабська |
| аба́ «грубе домоткане сукно; чоловічий одяг з нього» | болгарська |
| haba «тс.» | польська |
| аба́ «груба біла шерстяна тканина; плащ із цієї тканини» | російська |
| àба «тс.» | сербохорватська |
| aba «груба вовняна тканина; плащ з неї» | турецька |
о (прийм.)
псл. о, ob, obь;
первіснішим є ob, яке перед приголосними спростилося в о;
результат злиття двох (або й трьох) давніших прийменників: іє. *obhi, до якого зводяться дінд. abhí «до, через, з-», ав. aibī, aivi «тс.», дперс. abiy «до», лат. ob «до, перед, для, за», op- (в operio «закриваю», із op- і основи дієслова *u̯erio, спорідненого з лит. àtveriu «відкриваю», псл. *vorta, укр. ворота; oportet «треба, слід» із op-/ob- і основи дієслова *vortēre/vertere «обертатися», спорідненого з псл. *vьr̥těti, укр. верті́ти), та іє. *opi (*epi), що виступає в лит. apiẽ «про, навколо», арі-, арý-, ар- «о-, об-», лтс. ар «біля, навколо», дінд. арі «також, сюди, при, в», ав. аірі «також, до, в», гр. ἐπί, ἔπί «на», ὀπίσ(σ)ω «позаду, назад», іон. атт. ὄπίσϑε(ν) «за, позаду»;
з огляду на давнє значення «по обидва боки» псл. ob(ь) зіставляється також з псл. oba «обидва», лат. ambi- «навколо», гр. ἀμφί «тс., біля» (іє. *ambhi);
р. о, об, обо, бр. а, аб, аба, др. о, объ, п. о, ст. ob, ч. о, ob, слц. о, ob-, вл. wo, wob, нл. wo, wob, hob, болг. о, об, оби, м. об-, схв. о, ст. об, слн. о, ob, стсл. о, об;
Фонетичні та словотвірні варіанти
о-
об
об-
обі-
обо-
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| aibī | авестійська |
| аірі «також, до, в» | авестійська |
| ὄπίσϑε(ν) «за, позаду» | аттічний |
| а | білоруська |
| о | болгарська |
| wo | верхньолужицька |
| wob | верхньолужицька |
| ἐπί | грецька |
| ἀμφί «тс., біля» (іє. *ambhi) | грецька |
| abhí «до, через, з-» | давньоіндійська |
| арі «також, сюди, при, в» | давньоіндійська |
| abiy «до» | давньоперська |
| о | давньоруська |
| *obhi | індоєвропейська |
| *opi (*epi) | індоєвропейська |
| ὄπίσϑε(ν) «за, позаду» | іонійський |
| ob «до, перед, для, за» | латинська |
| ambi- «навколо» | латинська |
| ар «біля, навколо» | латиська |
| apiẽ «про, навколо» | литовська |
| об- | македонська |
| wo | нижньолужицька |
| wob | нижньолужицька |
| hob | нижньолужицька |
| о | польська |
| о | праслов’янська |
| ob(ь) | праслов’янська |
| oba «обидва» | праслов’янська |
| о | російська |
| о | сербохорватська |
| о | словацька |
| ob- | словацька |
| о | словенська |
| ob | словенська |
| о | старослов’янська |
| об | українська |
| обо | українська |
| аб | українська |
| аба | українська |
| объ | українська |
| об | українська |
| оби | українська |
| об | українська |
| о | чеська |
| ob | чеська |
| ob | ? |
| obь | ? |
| aivi «тс.» | ? |
| op- (в operio «закриваю», із op- і основи дієслова *u̯erio, спорідненого з лит. àtveriu «відкриваю», псл. *vorta, укр. ворота; oportet «треба, слід» із op-/ob- і основи дієслова *vortēre/vertere «обертатися», спорідненого з псл. *vьr̥těti, укр. верті́ти) | ? |
| арі- | ? |
| арý- | ? |
| ар- «о-, об-» | ? |
| ἔπί «на» | ? |
| ὀπίσ(σ)ω «позаду, назад» | ? |
| значення «по обидва боки» | ? |
| ob | ? |
| об | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України