ЩЕКИ — ЕТИМОЛОГІЯ

похідне утворення від що́ка́;

щодо семантики пор. щока́ (спец.) «бокова поверхня якогось предмета, якоїсь деталі, частини пристрою, механізму», [ще́ка] «частина вилок у візках, у яку закладають орчик або штельвагу» О;

р. [нащо́ка] «копил у саней?, крила (у саней)»;

з огляду на ізольованість слова в українській мові не можна повністю виключати також його зв’язку із слц. štekaňa «криклива, лайлива жінка»;

маловірогідне пов’язання (Брандт РФВ 24, 191) з р. щека́ і його відповідниками;

утворення, похідне від праслов’янського звуконаслідувального дієслова ščekati «гавкати, лаятися»;

р. [щека́ть, щечи́ть] «голосно й швидко говорити, цокотіти, особливо у сварці», бр. [шчака́ць] «гавкати (про тхорів); лаятися», п. szczekać «гавкати; брехати, оббріхувати», [szczekarz] «собака (що гавкає); обмовник, наклепник, брехун», ч. štěkati «гавкати», štěkna «лайлива жінка», слц. štekat’ «гавкати; кричати, лаятися», štekaňа «криклива, лайлива жінка», вл. šćowkać «гавкати», šćowkač «гавкун (собака)», нл. šćokaś «лаятися», šćokaŕka «лайлива жінка», схв. штèктати «брехати, дзявкати (про лисицю)», слн. ščekáti «дзявкати, гавкати»;

псл. [ščeka] ‹ *skeka;

етимологія не з’ясована;

припускалася спорідненість із дісл. skеgg «борода; закінчення носа корабля», skagi «мис»;

сумнівне зближення (Горяев 428) з р. [щегла́] «вилиця; зябра (одн.)»;

р. щека́, бр. шчака́, п. [szczeki, szczęki, szczoki] «щоки», szczęka [«щелепа, вилиця»];