ТИТ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
Тит (чоловіче ім’я)
гр. Τίτος походить від лат. Titus, очевидно, пов’язаного з titulus «шана, честь, слава»;
через церковнослов’янське посередництво запозичено з грецької мови;
р. м. Тит, бр. Ціт, п. Tytus, ч. слц. Titus, болг. Ти́тьо, *Тит, схв. Тит(о), слн. Tit(o), стсл. Титъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Титко́
Ті́тъ
«ч(ес)ти достои(н) а(бо) учтивы(и)»
(1627)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Ціт | білоруська |
| Ти́тьо | болгарська |
| *Тит | болгарська |
| Τίτος | грецька |
| Titus | латинська |
| titulus «шана, честь, слава» | латинська |
| Тит | македонська |
| Tytus | польська |
| Тит | російська |
| Тит(о) | сербохорватська |
| Titus | словацька |
| Tit(o) | словенська |
| Титъ | старослов’янська |
| Titus | чеська |
ти́ти «жиріти, гладшати»
псл. tyti «гладшати, набухати», пов’язане з tylъ «тил», tukъ «тук»;
споріднене з лит. tùkti «жиріти, гладшати, товстіти», лтс. tûkt «пухнути, набрякати», кімр. tyfu «рости», лат. tumeo, -ērе «бути розпухлим, набухлим», дінд. tū-ya- «сильний, швидкий», távaḥ «сила», tavīti «він сильний», ав. tavás- «сильний»;
іє. *tū-;
р. [ты́ти] «гладшати, товстіти», бр. [тыць], др. тыти, п. tyć, ч. týt «тс.», вл. tyć «процвітати», нл. tyś «тс., гладшати», схв. ти̏ти «гладшати, товстіти, повніти», стсл. тыти «тс.»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| tavás- «сильний» | авестійська |
| тыць | білоруська |
| tyć «процвітати» | верхньолужицька |
| tū-ya- «сильний, швидкий» | давньоіндійська |
| távaḥ «сила» | давньоіндійська |
| tavīti «він сильний» | давньоіндійська |
| тыти | давньоруська |
| *tū- | індоєвропейська |
| tyfu «рости» | кімрська |
| tumeo | латинська |
| tumērе «бути розпухлим, набухлим» | латинська |
| tûkt «пухнути, набрякати» | латиська |
| tùkti «жиріти, гладшати, товстіти» | литовська |
| tyś «тс., гладшати» | нижньолужицька |
| tyć | польська |
| tyti «гладшати, набухати» | праслов’янська |
| tylъ «тил» | праслов’янська |
| tukъ «тук» | праслов’янська |
| ты́ти «гладшати, товстіти» | російська |
| ти «гладшати, товстіти, повніти» | сербохорватська |
| тыти «тс.» | старослов’янська |
| týt «тс.» | чеська |
ната́ла́віти «намокнути й посиніти О; набрякати (про обличчя) ВеУг»
неясне, можливо, пов’язане з незасвідченим *ти́лий «товстий; бряклий» (пор. р. [оты́леть] «розтовстіти; набрякнути»), похідним від [ти́ти] «гладшати, товстіти»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| *ти́лий «товстий; бряклий» (пор. р. [оты́леть] «розтовстіти; набрякнути») | ? |
| ти́ти «гладшати, товстіти» | ? |
ту́ша́ «оббіловане й випатране тіло забитої тварини; велике, гладке тіло людини; [м’ясо; товщина, повнота; надута, пихата людина Нед]»
припускається зв’язок з р. ту́хнуть (Jakobson IJSLP 1/2, 273);
єдиної етимології не має;
зіставляється також як запозичення з тат. башк. тΥш «груди; грудинка», уйг. тѳш, каз. тѳс, узб. тўш, аз. туркм. дѳш «тс.», тур. döş «бік; передня частина туші» (Шипова 338; Дмитриев 547–548);
пов’язується з тук, ти́ти (Преобр. Вып. последний 24; Горяев 381; Brückner 585, 587);
висловлюється гіпотеза про зв’язок з то́щий від іє. *teus- «пустий, порожній» (Черных II 274);
р. бр. ту́ша, п. tusza «тіло людини; повнота», слц. [tuše] «туша»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
туш
«задок барана; тіло людини, крім голови О; тулуб ВеУг; тіло без голови, рук і ніг ВеНЗн»
(жін. р.)
туши́ть
«загодовувати на сало (про свиней), робити гладким»
ту́шка
«тіло забитої тварини невеликого розміру»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дѳш «тс.» | азербайджанська |
| тΥш «груди; грудинка» | башкирська |
| ту́ша | білоруська |
| *teus- «пустий, порожній» | індоєвропейська |
| тѳс | казахська |
| tusza «тіло людини; повнота» | польська |
| ту́хнуть | російська |
| то́щий | російська |
| ту́ша | російська |
| tuše «туша» | словацька |
| тΥш «груди; грудинка» | татарська |
| döş «бік; передня частина туші» | турецька |
| дѳш «тс.» | туркменська |
| тўш | узбецька |
| тѳш | уйгурська |
| тук | українська |
| ти́ти | українська |
чужи́й «належний комусь іншому, не власний, не свій»
псл. *tjudjь/tudjь «тс.»;
вважається запозиченням з герм. *þeudō- «народ» або гот. þiuda «тс.», розширеного на слов’янському ´рунті за допомогою суфікса -jo;
припускалась і спорідненість з герм. *þeuđja-/þeuđiska- «германський, народний», пор. двн. diot «тс.», споріднене з оск. touto «народ», ірл. tūath «тс.», прус. tauto «країна», лит. tautà «народ (люди, населення, нація)», лтс. tàuta «народ (люди), чужа земля, чуже село», хет. tuzzi- «військо»;
первісне значення мало бути «германський», пізніше «чужий узагалі»;
існує також припущення про праслов’янське походження слова: псл. *tjudjь, *tudjь разом із зазначеними вище відповідниками розглядаються як праслов’янська рефлексація іє. *tautā-/teutā-, де праслов’янські форми розвинули кореневе -d- під впливом іє. *leudhos (› псл. ljudъ, укр. люд) «народ» як близькі за значенням форми (пор. слн. ljúdski «чужий») (Machek ESJČ 88; Будимир Bjесник за археологиjу и историjу далматинску, 55, Сплит, 1953, 22, 25);
менш імовірні інші пояснення: як праслов’янської форми, що походить з іє. *tou̯-/teu̯-, прислівникових утворень, ускладнених потім суфіксом -dj- (Обнорский РФВ 73, 84–85), виведення псл. *tjudjь, первісно «тамтешній», від tu «там» як спорідненого з гр. ἐντευ̃ϑεν «звідти» (Брандт РФВ 25, 28–29), пов’язання з р. тыть «жиріти», укр. [ти́ти] «тс.» (Ильинский ИОРЯС 23/2, 214);
сумнівна спроба виведення слова від припущуваного псл. кореня *skju- із суфіксом -dь і зближення з гр. Σϰύϑαι «скіфи» (розвиток значення «скіф» › «чужий») (Brückner 67);
р. чужо́й «чужий», бр. чужы́, др. чужии, п. cudzy, ч. cizí, ст. cuzí, слц. cudzí, вл. нл. cuzy, полаб. cauӡě, болг. чужд, м. туг, схв. ту̑ђ, слн. túj, стсл. штоуждь, тоуждь, стоуждь;
Фонетичні та словотвірні варіанти
за́чужа
«будучи чужим»
очужи́тися
«стати чужим»
очужі́лий
«який став чужим»
очужі́ти
«тс.»
чуджак
«чужак»
чуджий
«чужий»
чужа́к
чужани́на
чужани́ця
чужа́тися
чужби́на́
«чужина»
чужда́ти
«вести господарство, як чужі люди»
чужда́тися
«цуратися»
чуже́ний
«чужий, іноземний»
чужени́к
«чужинець, іноземець»
чужени́ця
«чужаниця»
чужи́на́
чужи́нець
чужи́нка
«чуже»
(зменш. форма від чужи́на)
чужи́нний
чужиня́
«чужинець, іноземець; чужина»
чужо́та
«чужина»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| чужы́ | білоруська |
| чужд | болгарська |
| cuzy | верхньолужицька |
| *þeudō- «народ» | германські |
| *þeuđja-/þeuđiska- «германський, народний» | германські |
| þiuda «тс.» | готська |
| ἐντευ̃ϑεν «звідти» | грецька |
| Σϰύϑαι «скіфи» (розвиток значення «скіф» › «чужий») | грецька |
| diot «тс.» | давньоверхньонімецька |
| чужии | давньоруська |
| *tautā-/teutā- | індоєвропейська |
| *leudhos «народ» (› псл. ljudъ, укр. люд) | індоєвропейська |
| *tou̯-/teu̯- | індоєвропейська |
| tūath «тс.» | ірландська |
| tàuta «народ (люди), чужа земля, чуже село» | латиська |
| tautà «народ (люди, населення, нація)» | литовська |
| туг | македонська |
| cuzy | нижньолужицька |
| touto «народ» | оскська |
| cauӡě | полабська |
| cudzy | польська |
| *tjudjь/tudjь «тс.» | праслов’янська |
| *tjudjь | праслов’янська |
| *tjudjь | праслов’янська |
| кореня | праслов’янська |
| tauto «країна» | прусська |
| тыть «жиріти» | російська |
| чужо́й «чужий» | російська |
| ђ | сербохорватська |
| cudzí | словацька |
| túj | словенська |
| штоуждь | старослов’янська |
| ти́ти «тс.» | українська |
| тоуждь | українська |
| стоуждь | українська |
| tuzzi- «військо» | хетська |
| cizí | чеська |
| -jo | ? |
| diot «тс.» | ? |
| бути «германський» | ? |
| пізніше «чужий узагалі» | ? |
| *tudjь | ? |
| -d- | ? |
| -dj- | ? |
| первісно «тамтешній» | ? |
| tu «там» | ? |
| cuzí | ? |
хвата́ти «швидко, поривчасто брати, хапати»
у корені давнє чергування: xvatati/xytiti (з первісним значенням «різати, розпорювати»), яке зводиться до іє. *ksūt- ‹ *skūt- від кореня *skēu-;
надійних відповідників поза слов’янськими мовами немає;
при цьому chvátiti (укр. хвата́ти, псл. xvatati) пов’язується не з xytiti, а з xapati (укр. хапа́ти), з фонетичним підсиленням початкового приголосного (x- › xv-), а chvatati зіставляється з kvapiti, звідки укр. ква́пити (Machek ESJČ 210);
є спроби розрізняти чеські дієслова chvátiti «хапати» і chvátati «поспішати» (слц. chvatat’, вл. сhwatać, нл. chwataś);
*xv- могло розвинутися із *sv- після префіксів на i, u (Vaillant RES 22, 45);
до форми xvatati реконструюється давніше *xvot-, при цьому припускається x ‹ s (*su̯e- у займенниковому корені – пор. svojü) – ЭССЯ 8, 123;
псл. xvаtati/xvatiti, можливо, з первісним значенням «присвоювати, робити чуже своїм»;
р. хвата́ть, бр. хвата́ць, др. хватити, хвачу, п. chwatać, ч. chvátatі «хапати», слц. chvátat’ «хватати; поспішати», вл. сhwatać, нл. chwataś, болг. хва́щам, хва́тя «хватаю, ловлю», схв. хва̏тати, хва̏тити, слн. hvátati, hvátam, стсл. хватати;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́хват
ви́хватень
«легкий, зручний одяг Я; коржик, спечений нашвидкуруч Мо»
ви́хватка
ви́хватки
«здобне печиво»
захва́т
захва́тич
захватни́й
наза́хва́т
напо́хваті
наро́зхват
нахвата́тися
недо́хва́т
незахва́т
«пропуск у косінні»
обхва́т
отхвати́тись
о́фат
охва́т
о́хват
«хвороба коней, спричинена обгодуванням або опоєм»
о́хва́т
охвати́лно
охва́тки
«рогач»
перехва́т
перехвати́ти
перехва́тка
пере́хватний
пере́хватно
підхва́т
підхва́тистий
підхва́тчик
подхва́тка
по́хва́т
похва́тань
по́хваткий
по́хватний
по́хватом
по́хватцем
при́хват
при́хватком
про́фатень
«елемент гри у вивертень»
прохватня́
спо́хвату
спо́хвачу
схват
схва́тка
ухва́т
«хапуга»
у́хват
«рогач»
фата́ти
фа́тка
«знаряддя ловити рибу, здебільшого коропів, щук узимку»
фа́тушник
«рибалка, що ловить рибу фаткою взимку»
хвата́льний
хватани́на
«хапанина»
хва́танка
«гра в піжмурки»
хвата́ч
хва́тка
«прийом, спосіб; [рибальська сітка] Шейк»
хва́тки́
«рогачі»
хватки́й
хватко́м
хвато́к
«наспіх, нашвидкуруч»
хвату́н
хвать
хватькома́
хва́цтво
хвіть
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| хвата́ць | білоруська |
| хва́щам | болгарська |
| сhwatać | верхньолужицька |
| хватити | давньоруська |
| *ksūt- | індоєвропейська |
| chwataś | нижньолужицька |
| chwatać | польська |
| xvаtati/xvatiti | праслов’янська |
| хвата́ть | російська |
| тати | сербохорватська |
| chvátat' «хватати; поспішати» | словацька |
| hvátati | словенська |
| hvátam | словенська |
| хватати | старослов’янська |
| ква́пити | українська |
| хвачу | українська |
| хва́тя «хватаю, ловлю» | українська |
| тити | українська |
| chvátatі «хапати» | чеська |
| chvátiti «хапати» | ? |
| chvátati «поспішати» (слц. chvatat’, вл. сhwatać, нл. chwataś) | ? |
| *xv- | ? |
| u | ? |
| *xvot- | ? |
| xvatati | ? |
| значенням «присвоювати, робити чуже своїм» | ? |
хи́тити «хапати, брати»
псл. xytiti;
розглядається як похідна форма від xytati;
чергуванням кореневого вокалізму пов’язане з xvatati (пор. псл. kysnǫti «киснути» і kvasъ «квас»);
р. [хи́тить], похи́тить, восхити́ть, др. хитити, хытити, ч. chytiti «спіймати, схопити», слц. chytit’ «зловити», вл. chyćić «хапати», нл. chyśіś «кидати», болг. хи́там «поспішаю, кваплюся», схв. хи̏тити «кинути, метнути», слн. hítіti «тс.», стсл. хытити;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| хи́там «поспішаю, кваплюся» | болгарська |
| chyćić «хапати» | верхньолужицька |
| хитити | давньоруська |
| chyśіś «кидати» | нижньолужицька |
| xytiti | праслов’янська |
| хи́тить | російська |
| тити «кинути, метнути» | сербохорватська |
| chytit' «зловити» | словацька |
| hítіti «тс.» | словенська |
| хытити | старослов’янська |
| похи́тить | українська |
| восхити́ть | українська |
| хытити | українська |
| chytiti «спіймати, схопити» | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України