СОФОН — ЕТИМОЛОГІЯ
Софо́н
через церковнослов’янську мову запозичено з грецької;
гр. Σοφονίας походить від гебр. Ṣǝp̄ani̯ā(h), букв. «зберіг (заховав) Ягве», утвореного з форми ṣap̄an«він заховав» і основи імені i̯ah (’Ēlii̯ah) «Ягве, Бог»;
р. Софо́н, Софо́ний, бр. Сафо́н, болг. Софо́н, стсл. Софониа;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Сафо́н
Сахо́н
Соөонъ
(1495)
Софоні́а
«таемница панскаа, аб(о) сторож нам пáнъ»
(1627)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Сафо́н | білоруська |
| Софо́н | болгарська |
| Ṣǝp̄ani̯ā(h) | гебрайська |
| Σοφονίας | грецька |
| Софо́н | російська |
| Софониа | старослов’янська |
| Софо́ний | українська |
| ṣap̄an «він заховав» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України