СЛОТ — ЕТИМОЛОГІЯ

похідне утворення від [сло́та́] «сльота», [слоти́ти] (про сльоту) в значенні «перестати чіплятися сльотою»;

пов’язується зі [сло́та́], сльо́та́ «сира погода»;

мотивація назви неясна;

псл. slota (slotь) «негода, сльота; мокрий сніг»;

загальноприйнятої етимології не має;

здебільшого зближується з лит. šáltas «холодний», šаl˜tіs «холод, мороз», лтс. salˆts «холодний», sals «мороз», прус. passalis «мороз; холод», ав. sarǝtа- (sarǝtō) «холодний», перс. serd «тс.», ос. sald «холод, мороз», дісл. hall, hēla «іній», гол. hal «замерзлий ´рунт» ‹іє. k῀el- «мерзнути; холодний» (Срезн. III 423; Schulze Kl. Schr. 423; Meillet Études 442, 443; Эндзелин СБЭ 40; Trautmann 298; Mühl.–Endz. III 675–676; Holthausen Awn. Wb. 111; Torp 83–84);

припускається також зв’язок з лит. šlápti «мокнути», нім. Schlósse «градина», англ. sleet «дощ із снігом, мокрий сніг», норв. slatr (sletta) «тс.» і, далі, з гр. λάταξ (λατάγη) «крапля, залишок вина» (Holub–Lyer 442; Machek ESJČ 556, ESJČS 455; Skok III 287; Walde–Hofm. I 770; Boisacq 559; Torp 535);

безпідставне зближення з лит. slačiūkas «лінива, сонна людина», slãtyti «ухилятися, уникати» (Otrębski LP 1, 142–143);

р. [слота́] «сльота», бр. сло́та, слата́, [слёта, слю́та] «тс.», др. слота «негода, сльота; мокрий сніг», слоть «мокрий сніг», слотьныи «непогожий, сльотавий», п. słota «сльота», ч. слц. slota «тс.», мор. [slotí] «дощ із снігом», болг. [сло́та] «негода, буря; град», схв. сло̏та «дощова погода», слн. slota «негода», с.-цсл. слота «тс.»;

очевидно, запозичення з білоруської мови;

зближення з бр. лю́ты «лютий, суворий, жорстокий; дуже сильний» (Носович 593) помилкове;

бр. [слю́та] «сира погода з дощем і снігом; сльота з холодним вітром», очевидно, є результатом контамінації слів сло́та, слата́ «тс.; набридлива, надокучлива людина» і [плю́та] «дощова погода»;

не зовсім ясне;

може бути виведене від псл. [*slęk- (‹*slenk- або *slink-)], очевидно, давнього звуконаслідувального утворення (пор. лит. šlė˜kti «бризкати», šlakas «крапля»);

іноді зіставляється (Соболевский ЖМНП 1886, вересень, 156; Погодин РФВ 50, 229; Zubató LF 20, 407) з назалізованими лит. sliñkti «повзти», slаñkė «сипкий пісок», slinkėˊti «сповзати», slenkti «осідати, осаджуватися»;

припускається (Рейф 842; Mikl. EW 308) зв’язок із семантично тотожним, але фонетично віддаленим р. [сло́та] «сльота, слякоть», якому відповідає укр. сльо́та́;

висловлюється також припущення (Даль IV 230) про зв’язок р. сля́коть із слизь;

неприйнятне зближення з р. [слудь] «наст, снігова кора» (Jagić AfSlPh 6, 287), як і пов’язання з р. [сля́ка] «горбатий, каліка» (Даль IV 230);

р. сля́коть «сльота», [слять, сля́ча] «тс.», бр. [сле́каць] «мокра погода з дощем і снігом; мряка, мжичка», п. [śląkwa] «дощова погода, сніг з дощем», [śląknąć] «промокати, змокати», схв. сле̏ка «морський прилив»;

похідне утворення від [сло́та́] «сльота, дощова погода»;

назва зумовлена, очевидно, уявленням про те, що птах своїм криком віщує дощову погоду, сльоту (на дощ ворожить ВеБ, на дощ свище ВеНЗн);

менш обґрунтоване припущення (Булаховський Вибр. пр. III 223), що назва птаха має презирливий характер;