САЛИВОНІВ — ЕТИМОЛОГІЯ
Саливо́н (чоловіче ім’я)
запозичення з латинської мови;
лат. Sіlvānus (ім’я бога лісів, полів, стад) походить від silva «ліс», очевидно, спорідненого з гр. ξύλον «дерево, (мн.) дрова», лит. šùlas «стовп», укр. шу́ла «тс.»;
р. Селива́н, Селифа́н, Селивон, ст. Силуа́н, Силуя́н, бр. Селіва́н, Селіфа́н, Селівон, п. Sylwan, слц. Silvàn, схв. Силван, слн. Sіlvan;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Селивонъ
(1498)
Селіванъ
Силоанъ
(1427)
Силуанъ
(1448)
Сілуанъ
«лѣсник, дикий, лѣсный, боровый; сíлва, лат. лѣсъ»
(1627)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Селіва́н | білоруська |
| Селіфа́н | білоруська |
| Селівон | білоруська |
| ξύλον «дерево, (мн.) дрова» | грецька |
| Sіlvānus «ліс» (ім’я бога лісів, полів, стад) | латинська |
| silva | латинська |
| šùlas «стовп» | литовська |
| Sylwan | польська |
| Селива́н | російська |
| Селифа́н | російська |
| Селивон | російська |
| Силуа́н | російська |
| Силуя́н | російська |
| Силван | сербохорватська |
| Silván | словацька |
| Sіlvan | словенська |
| шу́ла «тс.» | українська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України