СО — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. Sъ, sъ(n)‹ *sъn›n;

зіставляється з лат. com «з», cum, дкімр. cant, ірл. cét «тс.», гр. kατά (‹k ̑n̥-ta) «вниз, вздовж»;

поширена думка про етимологічну тотожність з¹ і з³ (Skok III 179–180; Fraenkel AfSlPh 39, 89; Vondrák I 163, 418) натрапляє на труднощі семантичного характеру;

іє. *k ̑оn;

в українській, як і в деяких інших слов’янських мовах, псл. *sъn збіглося фонетично з псл. iz;

р. с, со, с-, со-, бр. з, са, з-, с, са-, др. съ, съ(н)-, п. вл. нл. z, ze, z-, ze-, s-, ч. s, se, s-, se-, z-, слц. s, so, s-, z-, болг. м. c-, схв. с, са, с-, са, з-, слн. s, se, z, ž, s-, z-, стсл. съ, съ(n-);

споріднене з лит. sán- «су-, з-», są, лтс. suo-, прус. san- «з-», sen «з», дінд. sam, ав. ham- «тс.», дісл. sam- «разом», гр. ὁμός «спільний, подібний, рівний», лат. similis «подібний»;

в українській, як і в деяких інших слов’янських мовах, псл. *sъn, у якому збіглись іє. *son і *k ̑on, у свою чергу, фонетично збіглося з псл. iz;

етимологічне ототожнення з³ і з¹ (Skok III 179–180; Vondrák I 163, 418; Fraenkel AfSlPh 39, 89) викликає труднощі семантичного та іншого характеру;

іє. *son;

псл. sъ, sъn- (‹*sъn), пов’язане з sǫ укр. су- (сусі́д і под.);

р. с,со, с-, со-, бр. з, ca, з-,c, др. съ, съ(н)-, п. вл. нл. z, ze, z-, ze-, s-, ч. s, se, s-, se, слц. s, so, s-, болг. с, със, с-, съ-, м. со, [с], с-, со-, схв. с, са, с-, са-, слн. з, z, s-, z-, стсл. съ, съ(n)-;

запозичення з польської мови;

п. ст. nizac «за ніщо» є результатом злиття ni «ні», za «за» і со «що»;

п. nikczemny «негідний, низький, підлий; [не придатний ні до чого]» виникло на ґрунті виразу ni k(u) czemu (godny) «ні до чого (не придатний)», що складається з частки ni «ні», прийменника k(u) «до» і форми дав. в. одн. займенника со «що»;

запозичення з польської мови;

р. никчёмный «нікчемний», бр. нiкчэ́мны «нікчемний, непотрібний»;

п. [ninac] «ні на що, ні до чого» утворене з ni «ні», na «на» і со «що»;

запозичення з польської мови;

п. nic «ніщо, нічого», ст. nico «тс.» утворене з ni «ні» і со «що»;

запозичення з польської мови;

бр. [ніц] «нічого», ст. ницъ «тс.»;

сумнівне виведення укр. що (Соболевский Лекции 108, 202) від *čьso, *česo (род. в. одн. займенника *čьto), що лежить в основі п. со (‹ czso), ч. co (‹ čso), слц. [(сх.) со], нл. со, полаб. сü;

укр. що, як на це вказують дані українських і російських говірок, розвинулося з др. чьто;

псл. čьto;

утворилося поєднанням займенника *čь «що», збереженого в укр. [нич] «нічого», із займенником to, с. р. від *tъ, укр. той;

р. что (фонет. што), [штё, ште, шта, що, щё], бр. што, др. чьто «що» (займ., спол.), п. со, ст. czso (займ.), [со] (спол.), ч. со, ст. čso (займ.), слц. čо, [(сх.) со], вл. što «щo», нл. со, полаб. cü (‹ *čьso) (займ.), болг. що (фонет. што), м. што «тс.», схв. што̏ (займ., спол.), стсл. чьтî «що» (займ.);

утворення, що виникло із займенника (сполучника) що внаслідок контамінації двох конструкцій – що ве́чір і ко́жного ве́чора, можливо, також через проміжну конструкцію, що ко́жного ве́чора, яка згодом зазнала семантичної конденсації;

р. [что] (что день «щодня, щоденно»), бр. што- (штого́д «щороку», штодзе́нь «щодня» і под.), п. со (со godzina «щогодини», co dzień «щодня», co rok «щороку»), ч. (заст.) со- (coroční «щорічний», cotydenní «щотижневий»), слц. čо(-) (čоchvíl’a «постійно, щохвилини», čoraz «щоразу», čo rok «щороку», čo deň «щодня»);