НАНТ — ЕТИМОЛОГІЯ
сона́нт «приголосний звук, при творенні якого голос переважає над шумом»
запозичення із західноєвропейських мов;
нім. Sonánt «сонант», фр. sonante, англ. sonant «тс.» зводяться до лат. sonāns (род. в. sonantis) «той, що звучить; повнозвучний; (грам.) голосний», субстантивованого дієприкметника від дієслова sonāre «звучати; шелестіти; брязкати; грати, співати; вимовляти»;
пор. давні латинські термінологічні словосполучення littera sonāns «голосна буква», litterae sonantes «голосні букви»;
р. болг. м. сона́нт, бр. сана́нт, п. вл. sonant, ч. слц. sonanta, схв. са̏нант, слн. sonánt;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| sonant «тс.» | англійська |
| сана́нт | білоруська |
| сона́нт | болгарська |
| sonant | верхньолужицька |
| sonāns «той, що звучить; повнозвучний; (грам.) голосний» (род. в. sonantis) | латинська |
| сона́нт | македонська |
| Sonánt «сонант» | німецька |
| sonant | польська |
| сона́нт | російська |
| нант | сербохорватська |
| sonanta | словацька |
| sonánt | словенська |
| sonante | французька |
| sonanta | чеська |
| sonāre «звучати; шелестіти; брязкати; грати, співати; вимовляти» | ? |
| littera sonāns «голосна буква» | ? |
| sonantes «голосні букви» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України