МЕН — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. mene (род.– зн. в.), mьně (дав.– місц. в.), mъnojǫ (op. в.);

українська мова, на відміну від російської і польської, зберігає давню форму род;

р. меня́, мне, мно́ю, бр. мяне́, мне, мной, др. мене, мънѣ (мьнѣ), мъною, п. mnie ( ‹mienie), mnie, mną, ч. mne (‹mene), mně, mnou, слц. mňa, mne, mnou, вл. mnje, mni, (ze) mnu, нл. mje (mnjo), (zo) mnu, болг. м. мене (дав. і зн. в.), схв. мèне, мèни, мнȏм (мно́ме), слн. mêne, mêni, z menoj (mano), стсл. мєнє, мьнѣ, мъноѭ;

складне утворення з іменника [біг] «бог» і скороченої форми займенника мене чи мені на ґрунті усталених виразів типу бог мене побий (покарай і под.) або бог мені допоможи;

м. богме «бігме», схв. бòгме, бòме, слн. Bogme «тс.»;

результат контамінації первинної форми дав. в. одн. ми (заст.) «тс.» і вторинної форми мені́;