ЛУКАЧ — ЕТИМОЛОГІЯ
Лука́ (чоловіче ім’я)
через посередництво церковнослов’янської мови запозичене в давньоруську мову з грецької;
гр. Λουκᾱς, можливо, походить від лат. Lucas, пов’язаного з lux (род. в. lucis) «світло» (ім’я первісно означало «народжений при сході сонця»);
припускається також первісне значення «походженням з Луканії»;
р. бр. болг. Лука́, др. Лука, ч. ст. Luka, схв. Лу̑ка, Лу́ка, слн. Luka, стсл. Лоука;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Лоука
(1404)
Лука
«въскр(е)шаяй»
(1627)
Лука́нь
Лука́ч
Лу́кич
«син Луки»
Луць
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Лука́ | білоруська |
| Лука́ | болгарська |
| Λουκᾱς | грецька |
| Лука | давньоруська |
| Lucas | латинська |
| lucis «світло» (ім’я первісно означало «народжений при сході сонця») | латинська |
| lux | латинська |
| Лука́ | російська |
| Лу̑ка | сербохорватська |
| Лу́ка | сербохорватська |
| Luka | словенська |
| Лоука | старослов’янська |
| Luka (ст.) | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України