ЛЕЛЬ — ЕТИМОЛОГІЯ

сумнівне пов’язання (Бі 207) з Лель, ім’ям бога кохання в давніх слов’ян;

складений вигук, що виник на базі сполучення вигуку гей і видозміни кличної форми іменника [ле́льо] (ле́лю) «батенько, тато»;

очевидно, як і Ле́ля «бог кохання у давніх слов’ян» Бі, Лель «тс.» Бі, результат помилкового витлумачення дослідниками виразу ле́льом-по́ле́льом «дуже повільно» (див.);

звичайно пояснюється як вигук звуконаслідувального характеру (псл. *lele), утворений подвоєнням складу le, подібно до гр. ἐλελευ̃ (вигук скорботи), ἐλελελευ̃ «тс.» (Sławski IV 140; БЕР III 354; Matzenauer 239);

більш очевидною здається тотожність цього вигуку з кличною формою від [ле́ля] (псл. [lelja]) «старша жінка; тітка; мати»);

пор. не́не «леле» від не́ня «мати»;

болг. ле́ле (вигук для вираження жалю, ляку або здивування), м. леле (вигук для вираження болю, страху, горя, здивування), схв. лȅлē «леле», лēлé «тс.»;

пор. лит. čiùčiuo-lèliuo «люлі-люлечки», leliúoti «колисати, наспівуючи lèliuo; пестити», лтс. lēlēt «заколисувати дитину СПІВОМ»;

псл. le-lē, вигук звуконаслідувального характеру з дитячої мови, утворений подвоєнням складу le, що наспівується при колиханні дитини;

р. лёли, лели́ (вигук, що вживається як приспів пісні), [лель-люли́, леля, ле́люшки] (пісенні приспіви), п. [lelom] (приспів), схв. лȅља, лȅљо (приспів у народних піснях);

значення «старша сестра» ( = «нянька») могло бути підтримане зближенням з фонетично подібним lelějati «колихати»;

псл. lelja «старша сестра, тітка», пов’язане з дитячим лепетом і паралельне формам l’alja, l’olja з частково подібною семантикою;

р. [лёля] «тітка, старша сестра», [лёлька] «тс.», др. леля «тітка», лелѣя «тітка, родичка», болг. ле́ля «тітка (сестра батька або матері)», ле́лка «тітка; нянечка», схв. лjéлja «тітка (сестра матері)», љȇљка «старша сестра», léla «старша жінка» (у мовленні дітей);

очевидно, результат видозміни етимологічно непрозорої форми [гобля] «висока жінка» через переосмислення її як нібито утвореної з вигуку гоп і іменника [ле́ля] «тітка»;

запозичення з молдавської або румунської мови;

молд. [лели́кэ] (рум. [lelícă]) «тітка (у звертанні до старшої віком жінки)» є зменш. формою від ле́ле (léle) «тс.», що походить від болг. ле́ля «тітка (сестра батька або матері; звертання до старшої віком жінки)», спорідненого з укр. [ле́ля] «старша сестра»;

результат видозміни давнішого [ле́ля (лє́ля)] «мати сім’ї, господиня дому»;

болг. [лели́н] «дядько», [ле́ляк] «тс.»;

пов’язувалося і безпосередньо з псл. lelějati, п. ст. lelejać «колихати, хитати»;

Brückner 394;

про помилкове сприйняття часто повторюваних приспівів lelum polelum, leli poleli i под. як власних імен див. Потебня РФВ 7, 221;

припускалося що Lelь і Рolelь – імена давніх слов’янських божеств (у польських джерелах засвідчені з XV ст., в російських – з кінця XVIII ст., пор. і схв. поет. Ljéljo «бог весни»);

очевидно, запозичення з польської мови;

п. lelum polelum «не поспішаючи, помалу, спроквола» складається з lelum, спорідненого з укр. [леле́] (вигук, що вживається як приспів у дитячій пісеньці), та похідного від нього polelum (пор. укр. р. ма́ло-пома́лу);

спочатку означало, мабуть, часте повторення приспіву, який виконувався повільно і протяжно (зокрема при колиханні дитини);

очевидно, запозичення з польської мови;

п. leja «злива, заливний дощ», як і р. [ле́я], ч. [leja, lija], слц. leja, нл. leja, lěja, слн. líja, походить від псл. lěja «тс.», пов’язаного з *lějǫ «ллю», до якого зводиться й укр. [лі́я] «злива»;

поєднання в слов’янських мовах значень «дитина», «дитяча іграшка у формі людської постаті», «старший в родині (брат, батько, тітка, сестра та ін.)» пояснюється культом предків у стародавніх слов’ян, коли у домі тримали людські фігурки-ляльки, які мали символізувати померлих;

пізніше, із забуттям культу предків, ці фігурки ставали дитячими іграшками (пор. такого ж походження слц. bába, bábika «лялька»);

східнослов’янське ля́ля розглядається без достатніх підстав як запозичення з польської мови (Richhardt 73; Фасмер II 551; Bern. I 700; Bezlaj ESSJ II 141);

пор. аналогічні за семантикою і за способом творення лат. pūpa «лялька, дівчинка» (і pūpula «зіниця»), англ. baby «дитина; лялька у вигляді дитини», близькі семантично і фонетично лит. lėlė˜ «лялька» (запозичення з слов’янських мов?) і lėlýtė (akiẽs lėlė˜) «зіниця», курд. lalu «дядько», нім. [lale] «дурень, блазень», алб. laleo, lalona «батько, дід», а також в неіндоєвропейських мовах морд. ерз. l’al’a, l’el’a «старший брат», ест. lell «дядько», груз. lala «вихователь»;

звукозображувальне утворення, пов’язане з дитячим лепетанням, як і етимологічно відмінне ле́ля;

псл. l’al’a, слово дитячої мови на позначення дитини, іграшки у формі людської фігурки, звідки в деяких мовах значення «зіниця» (в зіниці відбивається в зменшеному вигляді людина), а також деяких членів родини;

р. [ля́ля] «дитина, немовля; дитяча іграшка; обважніла, млява людина; тиха, спокійна людина», [ля́лька] «мала дитина, дитяча іграшка», бр. [ля́ля] (дит.) «немовля; іграшка», ля́лька «іграшка; [забава, втіха; дитина; зіниця]», п. lala «дитяча іграшка; маріонетка; [(дит.) бог; незнайомий, чужий; важкий кий]», lalka «іграшка; [зіниця]», [lalki] «копиці хліба на полі», ч. [l’al’a, l’al’ka] «лялька, чужа людина», [l’alička] «немовля», [lala] «недбайлива людина», слц. l’al’o «дурень, блазень», полаб. l’ol’ə (*l’al’a) «батько», болг. ла́ла «блазень», [ла́ло, ла́лко] (звертання молодшого брата до старшого), схв. [лала] (пестлива назва брата або старшого чоловіка в домі), лȃла (дит.) «батько», [лȃле] «дурень» (у звертанні);

псл. [l’olja] «тітка, іграшка, сорочка», пов’язане з дитячим лепетанням і паралельне до форм l’alja, lelja з частково подібними значеннями;

р. [лёля] суміщає всі три значення, характерні для укр. льо́ля, ля́ля, ле́ля;

р. [лёля] «хрещена мати; дитяча іграшка; дитяча сорочка», бр. [лёля] «дитяча сорочка», п. [lolo] «сорочка»;