КУЛЬБА — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. *kulьba «згинання; щось зігнуте», похідне від kuliti «гнути, згинати, кривити»(‹ *kou-l-/keu-l-);

словотвір слова кульба́ка, похідного від *kulьba, не зовсім ясний, так само, як і його поширення в слов’янських мовах (можливо, первісно це був вузький діалектизм);

менш переконливе пов’язання з непевним тур. kaltak «сідло» (Фасмер II 412; Bern. I 641), а також відокремлювання слів із значенням «сідло» від слів із значенням «кривий кий (палиця), ярмо» (Sławski III 344–345);

р. [кульба́ка] «козаче сідло», [кульва́ка] «тс.», бр. кульба́ка «костур; [сідло; частина ярма]», ку́льба «костур», п. kulbaka «сідло з високою лукою», [kulbåk, kulpåk, kulpok, kulpak] «ручиця», [kulpoki] (ми.) «коромисло», слц. [kul’baka] «товстий кий, ломака»;

запозичення з білоруської мови;

пор. бр. ку́льба «ключка», очевидно, споріднене з укр. [кульба́стий] «горбатий, загнутий»;