КУКУЛ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. kuku, kukali, kukovati, kukavica, kukavъka, давній звуконаслідувальний вигук і похідні від нього утворення (пор. лит. kùkū «куку», kukúoti «кувати», гр. κόκκυ, κοκκὔζω «кувати», κόκκυξ «зозуля» та ін.);

р. куку́, кукова́ть, куку́шка, бр. ку́ку, кукава́ць, п. kuku, kukać, [kukawka], ч. kuku, kukati, kukavice, слц. kuku, kukú, kukať, kukučka, вл. kuku, kukać, kokula, нл. kukuk «куку», kukawa «зозуля», болг. ку́ку, ку́кам, [куку́вам], кукуви́ца «зозуля», м. куку, кука, кукавица, схв. куку, кукати, [кукувати], кукавица, слн. kúkú, [kukováti], kukati, kúkavica;