КОНАН — ЕТИМОЛОГІЯ
Ко́нон (чоловіче ім’я)
через церковнослов’янську мову запозичено з грецької;
гр. Κόνων, Κώνων (власне ім’я деяких діячів культури та ін. з Афін і Самоса) етимологічно неясне;
р. Ко́но́н, бр. Ко́нан, Ко́наш (розм.), Кана́ш (розм.), болг. Ко́нон, цсл. Ко́нwнъ, стсл. Кононъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Ко́наш
(розм.)
Конін
Кононъ
(1427)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Ко́нан | білоруська |
| Ко́нон | болгарська |
| Κόνων | грецька |
| Кононъ | старослов’янська |
| Ко́наш (розм.) | українська |
| Кана́ш (розм.) | українська |
| Ко́нwнъ | церковнослов’янська |
| Κώνων (власне ім’я деяких діячів культури та ін. з Афін і Самоса) | ? |
| Ко́но́н | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України