ВИМ — ЕТИМОЛОГІЯ
ви́м'я
псл. *vymę ‹*vyd-mę;
споріднене з двн. utar «вим’я», нвн. Euter, дангл. úder «тс.», лат. ūber, -eris «багатий, родючий; вим’я», гр. οὖϑαρ, род. в. οϑὕατος «вим’я», дінд. udhar, род. в. udhnaḥ;
іє. *ūdh-ṛ-/-n- з чергуванням ‹Br/n;
у праслов’янській формі замість розширювача основи -r-/-n-- виступає суфікс -men (›-mę), той самий, що й у *plemę «плем’я» (з *pledmen, пор. plodъ) та ін;
р. бр. вы́мя, др. вымя, п. wymię, ч. výmě, слц. vemeno, вл. wumjo, нл. humје, полаб. voimą, болг. м. ви́ме, схв. виме, слн. víme;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́м'ястий
ві́внє
ві́мня
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| вы́мя | білоруська |
| ви́ме | болгарська |
| wumjo | верхньолужицька |
| οὖϑαρ | грецька |
| úder «тс.» | давньоанглійська |
| utar «вим’я» | давньоверхньонімецька |
| udhar | давньоіндійська |
| вымя | давньоруська |
| *ūdh-ṛ-/-n- | індоєвропейська |
| ūber | латинська |
| ви́ме | македонська |
| humје | нижньолужицька |
| Euter | нововерхньонімецька |
| voimą | полабська |
| wymię | польська |
| *vymę | праслов’янська |
| вы́мя | російська |
| виме | сербохорватська |
| vemeno | словацька |
| víme | словенська |
| výmě | чеська |
| -eris «багатий, родючий; вим’я» | ? |
| οϑὕατος «вим’я» | ? |
| οϑὕατος «вим’я» | ? |
| udhnaḥ | ? |
| udhnaḥ | ? |
| -r-/-n- (›-mę) | ? |
| *plemę «плем’я» (з *pledmen, пор. plodъ) | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України