ВАЛЕНТИН — ЕТИМОЛОГІЯ
Валенти́н
через старослов’янську і, далі, грецьку мову (гр. Βαλεντĩνος, Ουαλεντĩνος) запозичено з латинської;
лат. Valentiānus, Valentinus (чоловіче ім’я) походить від дієслова valēre «бути сильним, мати значення, коштувати», спорідненого з гот. waldan «вистачати», двн. waltan «управляти», можливо, також лит. valdýti «володіти, правити», псл. *volděti, укр. володіти;
р. болг. Валенти́н, бр. Валянці́н, п. Walenty, ч. Valentin, слц. слн. Valentín, стсл. Валеɴътиɴъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Валенти́на
Ва́лько́
Валя
Леванти́на
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
Валянці́н | білоруська |
Валенти́н | болгарська |
waldan «вистачати» | готська |
waltan «управляти» | давньоверхньонімецька |
Valentiānus | латинська |
valdýti «володіти, правити» | литовська |
Walenty | польська |
*volděti | праслов’янська |
Валенти́н | російська |
Valentín | словацька |
Valentín | словенська |
Валеɴътиɴъ | старослов’янська |
володіти | українська |
Valentin | чеська |
valēre «бути сильним, мати значення, коштувати» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України