БУЧКА — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичення з румунської мови;

пор. Аром. búčĭcu, -ca «баран з червоними плямами кругом очей, білий з червоними щоками», можливо, пов’язане з рум. bucă «щока», що походить від лат. bucca «тс.»;

географія слов’янських слів виключає можливість запозичення з днн. buk, boke «бук», яке пропонувалось (Knutsson GL 53–54);

останнім часом висунуто припущення про зв’язок псл. *bukъ з докласичним балканським (лідійським) bauko «червоний», boko «тс.» (Будимир ВЯ 1958/2, 50; ЗФФУБ 1952 II 264–265; Сл. филология II 112) або з невідомими формами праіндоєвропейського субстрату (Machek LP II 146, 154, 156–158; Rudnicki BPTJ 15, 127–134);

сюди ж, мабуть, і гр. φάγεĩv «їсти», вірм. bucanem «годую, харчую», boic «харчування, їжа», псл. bogъ «бог», укр. бог;

герм. *bōkō «бук», *bōkaz, *bōks «тс.» (гот. bōka «літера», bōkōs «книга, грамота», дісл. bōk «бук», днн. bôka, bokia, двн. buohha, дангл. bōc-trēo, bōc «тс.»), споріднені з лат. fāgus «дуб», гр. φηγός (дор. φᾱγός) «тс.» (власне, «дерево з їстівними плодами»), гал. bāgos, іє. *bhāgós«бук»;

більшість дослідників вважає праслов’янські форми запозиченнями з германських мов;

важко навіть реконструювати праслов’янські форми;

переконливої етимології не має;

можливо, найдавнішим є псл. *buky, род. в. *bukъve, що потім змінилось у *bukъ за аналогією до інших назв дерев типу klenъ, ѵęzъ, grabъ, dǫbъ;

р. бр. болг. м. бук, п. ч. слц. вл. нл. buk, полаб. bauk, boik, схв. bȕk, буква «бук», слн. búkev, búkva «тс.»;

похідне утворення від бу́чо́к «палка»;

тлумачення «бити по боках» (Mo 17) є результатом народноетимологічного зближення з бочо́к, пов’язаного з дисимілятивною (гіперистичною) зміною бучку- в бочку-;

пов’язане зі [свид] «свидина»;

назва зумовлена особливою міцністю свидинового дерева;

щодо семантичного зв’язку пор. бук «ломака», [бу́чок] «палка» – бук «вид дерева»;

дубок «ціпок», дуби́на–дуб;

ч. [svidyj] «твердий, тугий»;