БУКАТА — ЕТИМОЛОГІЯ

давнє запозичення з східнороманських мов;

рум. bucátă (молд. бука́тэ) «шматок, грудка, клапоть, скибка, штука» походить від лат. *buccata, пов’язаного з bucca «надута щока; (вульг.) рот; шматок (у роті)», що зводиться до іє. *bu- «надувати, роздувати; пухнути, набрякати», можливо, того самого, від якого походять і псл. bujь «нерозумний; сміливий, сильний», укр. бу́йний, буя́ти;

р. [бука́та] «хлібина, булка», [бука́тка] «чорний хліб; кусок, скибка; кусок м’яса; бурлацька пайка; хліб(ина)», бр. [бука́та] «булка», [бука́тка] «спечений хліб», п. ст. bukat «шматок, кусок, штука»;

інший ступінь чергування голосного, можливо, представлений у псл. bykъ, укр. бик;

виведення ч. bukati безпосередньо з вигуку bu (Holub– Lyer 107) сумнівне;

споріднене з лит. baũkti «ревіти», bũkauti «тс.», лтс. bũkšêt «глухо гудіти», кімр. bugad (*boukato-) «ревіння», дінд. búkkāraḥ «ревіння лева», búkkati «гавкає», гр. βύκτης «той, що виє», βυκάνη «труба»;

псл. buk- (buč-) «ричати, ревіти, гудіти, дзижчати», яке зводиться до іє. *bouk-, що є похідним від звуконаслідувального кореня *bu(*beu-,*bou, *bhū-, *bheu-);

р. [бу́кать] «бухати, глухо звучати, хлопати», [бу́ча́ть] «плакати; ревіти, мукати; гудіти», бр. бу́ча «буча», др. бучати «ревіти, мукати», бучити «тс.», букъ «шум», п. buczeć «гудіти, дзижчати; ревіти», buczny (заст.) «сильний, пишний, бучний», ч. bukati «ухати, кричати (про птаха)», bučeti «ревіти, мукати», слц. búkať, bučať, вл. bučeć «тс.», болг. буча́ «гуджу, шумлю, звучу», м. бучи «реве, шумить, гуркоче, гуде», схв. бу́кати «ревіти, мукати; шуміти», бу́чати «шуміти, гудіти, гриміти», бучан «шумний, бурний», слн. búkati «мукати, ревіти, рохкати», bučáti «гриміти, гуркотіти, рокотіти»;

очевидно, запозичення з російської мови;

р. бука́шка «комашка», [бука́ра, бука́тка] «тс.», [бу́ка] «комаха, що дзижчить; вова (дит.); мурмило, відлюдько; староста, начальник», як і бр. [бу́ка] «комашка», п. bąk (очевидно, із вторинною назалізацією первісного u) «овід, ґедзь, Tabanus bovinus», ч. [buk, bunk], нл. ст. buk «тс.», пов’язане, мабуть, із звуконаслідувальним бук «глухий звук, гул, гудіння», спорідненим з укр. [бу́кати] «кричати, ухати; ревти, мукати (про водяного бугая)»;

менш переконливе пов’язання р. бука́шка безпосередню з вигуком бу (Зеленин РФВ 54, 119; Фасмер І 235–236);

виведення укр. [бука́шка] від [бука́та] «кусок, скибка», [бука́тка] «тс.» (Crânjală 226) помилкове;

звуконаслідувальне утворення, паралельне до [бу́кати, бжуні́ти];

р. [буне́ть] «гудіти», [буни́ть, бу́нить, бунча́ть] «тс.», бр. [бунава́ць] «сваритися, лаяти; говорити з самим собою», ч. (мор.) [bunčet] «бурчати», слц. bunieť «дзижчати», схв. бу́нити «бурмотати, шуміти»;