АНДРУХ — ЕТИМОЛОГІЯ

Андрі́й

через старослов’янську мову запозичено в давньоруську з грецької;
гр. Ἀνδρέας походить від прикметника ἀνδρεĩος «мужній, сміливий», пов’язаного з ἀνήρ (род. в. ἀνδρός) «чоловік», спорідненим з дінд. na (nár-) «чоловік, людина», кімр. ner «голова, вчитель», вірм. ауr (род. відм. aṙn) «чоловік»;
р. Андре́й, бр. Андрэ́й, др. Андрѣи, п. Andrzej, ч. Ondřej, слц. Ondrej, Andrej, вл. Handrij, болг. Андре́й, Андре́я, схв. Àндре], стсл. Аньдрєи, Аньдрѣи;
Фонетичні та словотвірні варіанти

Андра́шко
Андрі́єць
Андрія́к
Андрія́ш
Андро́сь
Андру́се
Андру́сь
Андру́х
Андру́шко
Андрѣй «мужественъ, смѣлы(и)...» (1627)
Яндрі́й
Етимологічні відповідники

Слово Мова
Андрэ́й білоруська
Андре́й болгарська
Handrij верхньолужицька
ауr «чоловік» (род. відм. aṙn) вірменська
Ἀνδρέας походить від прикметника ἀνδρεĩος «мужній, сміливий» грецька
na «чоловік, людина» (nár-) давньоіндійська
Андрѣи давньоруська
ner «голова, вчитель» кімрська
Andrzej польська
Андре́й російська
Àндре сербохорватська
Ondrej словацька
Аньдрєи старослов’янська
Андре́я українська
Ondřej чеська
ἀνδρός «чоловік» ?
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України