ІК — ЕТИМОЛОГІЯ

остаточно не зʼясоване;

реконструювалось (Brugmann Grundriss II 2, 855; Bern. I 658; Фасмер–Трубачев II 146–147; Sławski III 290–293; Machek ESJČ 232) псл. *kъt, яке зіставлялося з дінд. kam «задля, ради»;

повʼязується також (Веnveniste BSL 52 XIII; ESSJ Sl. gr. І 105–106) із согдійським (іранським) kw-ku «до», яке ототожнюється з ав. kū «де», псл. kъ-de «тс.»;

р. к, ко, бр. к, ст. ко, ку, др. къ, п. слц. нл. k, ku, ч. вл. k, ke, [ku], полаб. ků, болг. к, кък, към, м. [куму], схв. к, кȁ, ст. г, [x, кȁк, ку], слн. k, h, стсл. къ;

запозичення з східнороманських мов;

молд. Беши́ка (бэши́кэ) «міхур, пухир», рум. Băsícă (beşícă) «тс.» походять від лат. *bessica (‹vēsīca) «сечовий міхур, пухир», яке пов’язується з дінд. vastíh «сечовий міхур», vaniṭṣhuḥ «пряма кишка», лат. venter «живіт»;

в українській мові кінцевий компонент – іка уподібнився до суфікса -иха (пор. пов’язане з цим виділення діалектної форми беш, а також слово бех);

форма беше́ги, можливо, зумовлена впливом з боку іншого запозичення – бете́га «хвороба»;

р. [беши́ха] «запалення шкіри; пухир, ґуля, опух», п. [beszycha, beszyga] (з укр.), схв. бе́шика «міхур»;