RUM — ЕТИМОЛОГІЯ

через старослов’янську мову запозичено в давньоруську з грецької;

гр. Ἀβραάμ відтворює гебрайську форму імені Ἀḇrāhám «батько багатьох», яка є видозміною гебр. Ἀḇrám «батько високий», утвореного з ābh «батько», спорідненого з арам. ābh, abba, ар. еф. ab «тс.», і rām «високий, піднесений», пов’язаного, очевидно, з rum «височіти, підносити», спорідненим з арам.-сір. ram «височів», ар. rama «підняв»;

р. бр. Авра́м, др. Авра(а)мъ, п. ч. слн. Abraham, слц. Abrahám, болг. Авра́м, Авраа́мий, схв. Àврāм, Àбрāм, Ȁбрахам, стсл. Авраамъ;

запозичення з англійської мови;

англ. rum «ром» є результатом скорочення форми rumbullion «тс.», очевидно, звуконаслідувального утворення;

р. бр. болг. ром, п. ч. слц. вл. rum, м. рум, схв. ру̏м, слн. rúm;

далі зіставляється з лат. rūmor «гамір», дісл. rymr «шум, ревіння», rymja «ревіти, бурчати», гр. ὠρῡˊομαι «реву»;

псл. rum-/rjum- звуконаслідувального походження, споріднене з ruti/rjuti «ревти»;

р. [рю́ма] «плакса», [ру́мсать] «плакати», рюмить(ся), [рю́мзать, ры́мзать] «тс.», [ры́мза] «плакса», бр. ру́мза «тс.», [ру́маць] «хникати», ру́мзаць «плакати, хникати», п. rum «галас, шум», rumać «грюкати, стукати», ч. rum (вигук, що означає низький звук, стукіт, торохтіння), слц. rumádzat’ «хникати», вл. rumpać «галасувати; падати з грюком», rumpotać «тс.», болг. ръми́ «дзюрчить», ръмоли́ «тс.», м. ромони «дзюрчить», ромоли «тс.», схв. ромѝњати «дзюрчати», ромо̀рити «тс.»;

запозичення з давньоверхньонімецької мови (можливо, через посередництво польської);

двн. rūm «простір; місце, приміщення», нвн. Raum «тс.» споріднене з днн. дісл. гот. rūm «тс.», англ. room «кімната», норв. rom «приміщення, кімната; місце, простір», дат. шв. rum «простір, місце; приміщення», далі з ав. ravah- «простір, місце, далечінь», тох. АВ ru- «відкривати», лат. rūs «земля, поле, село», псл. *orvьnъ «рівний»;

р. [румовой: румовой покос] «луки на підвищених місцях», бр. рум «місце на березі річки, куди завозять деревину для сплаву і де в’яжуть плоти», п. rum «вільне місце, лука; вільний шлях», ч. rumovati «розчищати» (напр., поле від лісу), вл. нл. rum «простір, місце; кімната», болг. [руманя́: на (по)руманя́] «на жнива чи взагалі на літні польові роботи далеко від села»;

не зовсім ясне;

можливо, через посередництво західнослов’янських мов запозичено з угорської, пор. уг. rom «руїни» (Brückner 468; Holub–Kop. 318);

для п. rum припускався зв’язок з нім. Rummel «старий мотлох, лахміття» (SW V 767–768);

ч. слц. rum(y) розглядалися як результат метатези давнішого múr;

пор. слц. [múr] «бита стара цегла; порох з вугілля; чорна глина з вугільним пилом; хвоя», ч. [mour] «сміття при знесенні будівлі, зокрема чорне», [mîr] «хвоя з глиною; спалена солома», що зіставлялися з лит. máuras (частіше мн. mauraĩ) «багно» (в річці), укр. мул (Machek ESJČ 524; Holub–Lyer 426);

п. ч. rum «будівельне сміття, руїни», слц. rumy «руїни»;