PUNCTUM — ЕТИМОЛОГІЯ

то́чка «графічний знак; цятка; (мат., фіз.) місце, що не має виміру; пункт»

псл. [tъčька], похідне від *tъčь «тс.», пов’язаного з *tъknǫti/tykati «ткнути, тикати»;
пор. первісне значення – «місце, куди ткнули, слід від протикання»;
[точ(в)точ] «точно» Нед, р. точь в точь «тс.»;
за семантикою аналогічне лат. punctum «точка» при pungere «колоти»;
р. болг. м. то́чка «точка», бр. [то́чка] «радіоточка», п. ст. tecz «точка», ч. tečka, схв. та̏чка, слн. tóčka, с.-цсл. тъчька «точка»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

точечко́ваний «поцяткований»
точкі́вка «пунктирувальна голка»
точко́ванка «пунктирувальне перо»
точкови́тий «тс.»
точко́виця «вид гідрокоралів мілепора, Millepora»
точкува́ти «цяткувати»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
то́чка «радіоточка» білоруська
то́чка «точка» болгарська
punctum «точка» латинська
pungere «колоти» латинська
то́чка «точка» македонська
tecz «точка» (ст.) польська
tъčька праслов’янська
*tъčь «тс.» праслов’янська
*tъknǫti/tykati «ткнути, тикати» праслов’янська
точь в точь «тс.» російська
то́чка «точка» російська
тъчька «точка» сербо-церковнослов’янська
та̏чка сербохорватська
tóčka словенська
точ(в)точ «точно» українська
tečka чеська

пункт

запозичене через польське або німецьке посередництво (н. Punkt) з латинської мови;
лат. punctum «укол; крапка; очко» пов’язане з pungo «колоти; уражати; бути гострим», спорідненим з pugnus «кулак», гр. πυγμή «тс.»;
р. бр. болг. м. пункт, п. ч. слц. punkt, схв. пу̏нкт, слн. púnkt;
Фонетичні та словотвірні варіанти

пунктува́ти «ставити крапки, позначати пунктиром»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
пункт білоруська
пункт болгарська
πυγμή «тс.» грецька
punctum «укол; крапка; очко» латинська
pungo «колоти; уражати; бути гострим» латинська
pugnus «кулак» латинська
пункт македонська
Punkt німецька
Punkt німецька
punkt польська
пункт російська
пу̏нкт сербохорватська
punkt словацька
púnkt словенська
punkt чеська

пункти́р

нім. punktíeren «робити крапки» пов’язане з Punkt «точка», яке походить від лат. punctum «тс.»;
запозичення з німецької мови;
р. болг. пункти́р, бр. пункці́р, м. пункти́ра «пунктирує», схв. пункти́рати «пунктирувати; підкреслювати», слн. punktírati;
Фонетичні та словотвірні варіанти

пунктирува́ти
Етимологічні відповідники

Слово Мова
пункці́р білоруська
пункти́р болгарська
punctum «тс.» латинська
пункти́ра «пунктирує» македонська
punktíeren «робити крапки» німецька
Punkt «точка» німецька
пункти́р російська
пункти́рати «пунктирувати; підкреслювати» сербохорватська
punktírati словенська

пунктуа́льний

запозичене через російське і польське посередництво із середньолатинської мови;
слат. punktuālis походить від punctum «крапка; укол; очко»;
р. пунктуа́льный, бр. пунктуа́льны, п. punktualny, ч. punktuální, слц. punktuálny, болг. пунктуа́лен, схв. пу̏нктуа̄лан, слн. punktuálen;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
пунктуа́льны білоруська
пунктуа́лен болгарська
punktualny польська
пунктуа́льный російська
пу̏нктуа̄лан сербохорватська
punktuālis «крапка; укол; очко» середньолатинська
punctum середньолатинська
punktuálny словацька
punktuálen словенська
punktuální чеська

пунктуа́ція

нім. Punktuatión «пунктуація» походить від лат. punctum «крапка; укол; очко»;
запозичення з німецької мови;
р. болг. пунктуа́ция, бр. пунктуа́цыя, м. схв. пунктуа́циjа;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
пунктуа́цыя білоруська
пунктуа́ция болгарська
punctum «крапка; укол; очко» латинська
пунктуа́циjа македонська
Punktuatión «пунктуація» німецька
пунктуа́ция російська
пунктуа́циjа сербохорватська

пу́нкція «прокол»

запозичення з латинської мови;
лат. punctiō «нанесення уколів, укол» пов’язане з punctum «укол; крапка; очко»;
р. болг. пу́нкция, бр. пу́нкцыя, п. punkcja, ч. punkce, слц. punkcia, м. пункциjа, схв. пу̀нкциjа, слн. púnkcija;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
пу́нкцыя білоруська
пу́нкция болгарська
punctiō «нанесення уколів, укол» латинська
punctum «укол; крапка; очко» латинська
пункциjа македонська
punkcja польська
пу́нкция російська
пу̀нкциjа сербохорватська
punkcia словацька
púnkcija словенська
punkce чеська

пунт «веселий жарт»

запозичення з італійської мови;
іт. punta «дотеп» пов’язане з punta «гострий кінець, вістря», що походить від лат. punctum «укол, точка»;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
punta «дотеп» італійська
punta «гострий кінець, вістря» італійська
punctum «укол, точка» латинська

пунт (у виразі в пунті «вмить, відразу»)

очевидно, запозичення з італійської мови;
іт. punto «мить», in un punto «раптово, в одну мить» походить від лат. punctum «мить; точка»;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
punto «мить» італійська
punctum «мить; точка» латинська

пунт (стверджувальна частка)

запозичено через чеське (пор. також ч. puntík «крапка») або словацьке посередництво з німецької мови;
зміна значення і перетворення в частку відбулися на українському ґрунті;
н. Punkt (бавар. [Punt]) «точно, рівно; пункт; крапка» походить від лат. punctum «крапка, пункт»;
п. ч. слц. punkt «точно»;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
punctum «крапка, пункт» латинська
Punkt «точно, рівно; пункт; крапка» (бавар. [Punt]) німецька
punkt «точно» польська
punkt «точно» словацька
puntík чеська
puntík чеська
punkt «точно» чеська

пунтува́ти «вивідувати хитрощами таємницю»

очевидно, запозичення з італійської мови;
іт. puntare «ставити на карту, понтирувати», паралельне фр. ponter «тс.», етимологічно неясне, можливо, пов’язане з punto «крапка», що зводиться до лат. punctum «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

пунтівни́к «той, хто вивідує хитрощами таємницю»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
puntare «ставити на карту, понтирувати» італійська
punto «крапка» італійська
punctum «тс.» латинська
ponter «тс.» французька

шпунт «поздовжній виступ або паз, що з’єднує дошки, блоки тощо; дошка з виступом з одного боку й пазом з протилежного; спеціальний корок у бочках»

запозичення з німецької мови;
н. Spund (свн. spunt) «дірка для чопа; чіп, затичка» походить від іт. (s)punto «випускний отвір; отвір, просвердлений у трубі»;
італійське слово продовжує нар.-лат. (ex)punctum «тс.», утворене з префікса ex- «з» та іменника punctum «укол; точка; очко»;
р. бр. болг. шпунт, п. szpunt, [spónd], ч. слц. (розм.) špunt, вл. (розм.) špundować «стелити підлогу», нл. špundowaś «тс.; затикати бочку чопом»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

шпунти́на «дошка, брус із пазом з одного боку і виступом із другого»
шпунто́вани «(про раму) не під замазку, а зі шпунтами»
шпунту-ва́льний
шпунтува́ти «вирізати шпунт; застосовувати шпунти; закривати бочку шпунтом»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
шпунт білоруська
шпунт болгарська
špundować «стелити підлогу» (розм.) верхньолужицька
(s)punto «випускний отвір; отвір, просвердлений у трубі» італійська
punctum «укол; точка; очко» латинська
ex- «з» латинська
(ex)punctum «тс.» народнолатинська
špundowaś «тс.; затикати бочку чопом» нижньолужицька
Spund «дірка для чопа; чіп, затичка» (свн. spunt) німецька
szpunt польська
spónd польська
шпунт російська
spunt середньоверхньнімецька
špunt (розм.) словацька
špunt (розм.) чеська
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України