PUNCTUM — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. [tъčька], похідне від *tъčь «тс.», пов’язаного з *tъknǫti/tykati «ткнути, тикати»;

пор. первісне значення – «місце, куди ткнули, слід від протикання»;

[точ(в)точ] «точно» Нед, р. точь в точь «тс.»;

за семантикою аналогічне лат. punctum «точка» при pungere «колоти»;

р. болг. м. то́чка «точка», бр. [то́чка] «радіоточка», п. ст. tecz «точка», ч. tečka, схв. та̏чка, слн. tóčka, с.-цсл. тъчька «точка»;

запозичене через польське або німецьке посередництво (н. Punkt) з латинської мови;

лат. punctum «укол; крапка; очко» пов’язане з pungo «колоти; уражати; бути гострим», спорідненим з pugnus «кулак», гр. πυγμή «тс.»;

р. бр. болг. м. пункт, п. ч. слц. punkt, схв. пу̏нкт, слн. púnkt;

нім. punktíeren «робити крапки» пов’язане з Punkt «точка», яке походить від лат. punctum «тс.»;

запозичення з німецької мови;

р. болг. пункти́р, бр. пункці́р, м. пункти́ра «пунктирує», схв. пункти́рати «пунктирувати; підкреслювати», слн. punktírati;

запозичене через російське і польське посередництво із середньолатинської мови;

слат. punktuālis походить від punctum «крапка; укол; очко»;

р. пунктуа́льный, бр. пунктуа́льны, п. punktualny, ч. punktuální, слц. punktuálny, болг. пунктуа́лен, схв. пу̏нктуа̄лан, слн. punktuálen;

нім. Punktuatión «пунктуація» походить від лат. punctum «крапка; укол; очко»;

запозичення з німецької мови;

р. болг. пунктуа́ция, бр. пунктуа́цыя, м. схв. пунктуа́циjа;

запозичення з латинської мови;

лат. punctiō «нанесення уколів, укол» пов’язане з punctum «укол; крапка; очко»;

р. болг. пу́нкция, бр. пу́нкцыя, п. punkcja, ч. punkce, слц. punkcia, м. пункциjа, схв. пу̀нкциjа, слн. púnkcija;

запозичення з італійської мови;

іт. punta «дотеп» пов’язане з punta «гострий кінець, вістря», що походить від лат. punctum «укол, точка»;

очевидно, запозичення з італійської мови;

іт. punto «мить», in un punto «раптово, в одну мить» походить від лат. punctum «мить; точка»;

запозичено через чеське (пор. також ч. puntík «крапка») або словацьке посередництво з німецької мови;

зміна значення і перетворення в частку відбулися на українському ґрунті;

н. Punkt (бавар. [Punt]) «точно, рівно; пункт; крапка» походить від лат. punctum «крапка, пункт»;

п. ч. слц. punkt «точно»;

очевидно, запозичення з італійської мови;

іт. puntare «ставити на карту, понтирувати», паралельне фр. ponter «тс.», етимологічно неясне, можливо, пов’язане з punto «крапка», що зводиться до лат. punctum «тс.»;

запозичення з німецької мови;

н. Spund (свн. spunt) «дірка для чопа; чіп, затичка» походить від іт. (s)punto «випускний отвір; отвір, просвердлений у трубі»;

італійське слово продовжує нар.-лат. (ex)punctum «тс.», утворене з префікса ex- «з» та іменника punctum «укол; точка; очко»;

р. бр. болг. шпунт, п. szpunt, [spónd], ч. слц. (розм.) špunt, вл. (розм.) špundować «стелити підлогу», нл. špundowaś «тс.; затикати бочку чопом»;