PERFEKT — ЕТИМОЛОГІЯ
перфе́кт «дієслівна форма в індоєвропейських мовах, що виражає минулу дію, результат якої наявний і в момент мовлення» (грам.)
запозичення з латинської мови;
лат. perfectum (tempus) «доконаний (час)» пов’язане з perficere «готувати, виконувати, закінчувати», утвореним за допомогою префікса реr- «через, пере-» від facere «робити, чинити»;
р. бр. болг. перфе́кт, п. perfectum, ч. слц. perfektum, вл. perfekt, м. перфект, схв. пèрфек(а)т, слн. perfékt;
Фонетичні та словотвірні варіанти
перфекти́вний
(грам.)
перфе́ктний
«довершений»
перфе́кція
«довершеність»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| перфе́кт | білоруська |
| перфе́кт | болгарська |
| perfekt | верхньолужицька |
| perfectum «доконаний (час)» (tempus) | латинська |
| perficere «готувати, виконувати, закінчувати» | латинська |
| реr- «через, пере-» | латинська |
| facere «робити, чинити» | латинська |
| перфект | македонська |
| perfectum | польська |
| перфе́кт | російська |
| пèрфек(а)т | сербохорватська |
| perfektum | словацька |
| perfékt | словенська |
| perfektum | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України