OB — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. о, ob, obь;

первіснішим є ob, яке перед приголосними спростилося в о;

результат злиття двох (або й трьох) давніших прийменників: іє. *obhi, до якого зводяться дінд. abhí «до, через, з-», ав. aibī, aivi «тс.», дперс. abiy «до», лат. ob «до, перед, для, за», op- (в operio «закриваю», із op- і основи дієслова *u̯erio, спорідненого з лит. àtveriu «відкриваю», псл. *vorta, укр. ворота; oportet «треба, слід» із op-/ob- і основи дієслова *vortēre/vertere «обертатися», спорідненого з псл. *v^ьr̥těti, укр. верті́ти), та іє. *opi (*epi), що виступає в лит. apiẽ «про, навколо», арі-, арý-, ар- «о-, об-», лтс. ар «біля, навколо», дінд. арі «також, сюди, при, в», ав. аірі «також, до, в», гр. ἐπί, ἔπί «на», ὀπίσ(σ)ω «позаду, назад», іон. атт. ὄπίσϑε(ν) «за, позаду»;

з огляду на давнє значення «по обидва боки» псл. ob(ь) зіставляється також з псл. oba «обидва», лат. ambi- «навколо», гр. ἀμφί «тс., біля» (іє. *ambhi);

р. о, об, обо, бр. а, аб, аба, др. о, объ, п. о, ст. ob, ч. о, ob, слц. о, ob-, вл. wo, wob, нл. wo, wob, hob, болг. о, об, оби, м. об-, схв. о, ст. об, слн. о, ob, стсл. о, об;

н. ober «верхній, старший», ober- «верхньо-», двн. obaro «верхній» пов’язане з ob «над, зверху», свн. ob(e), двн. oba «тс.», спорідненим з дангл. дісл. of «над», дінд. úpa «туди, до», ав. upa «туди», гр. ὕπο «під», лат. sub «тс.»;

іє. *up- «туди, (знизу вгору) на», *up-s-, до якого зводяться також псл. vysь, vysokъ, укр. висо́кий, висота́, вишина́;

запозичення з німецької мови;

р. бр. болг. схв. обер-, п. ober-, ч. obr-, óbr-, ober-;

псл. obnožь «тс.», утворене з прийменника ob «навколо» та іменника noga «нога»;

р. [обно́га, обно́жа, обно́жка, о́бножь], бр. [о́бнаж], ч. obnožka, obnůžka, слц. obnôžka, вл. wobnožka, схв. [обнож, о̏бно̄жањ], слн. obnóžina «тс.»;

псл. obrǫčь «зап’ястя, браслет, кільце», утворене з прийменника ob «навколо» й основи іменника rǫka «рука»;

р. о́бруч, бр. абру́ч, др. обручь, п. obręcz, ч. слц. obruč, вл. wobruč, нл. hobruc (hobryc) «зап’ястя», болг. о́бръч «обруч», схв. о̏брӯч, слн. obróč «тс.», цсл. обрѫчь «кільце»;