MIR — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
мир «згода, спокій»
псл. mirъ «мир, згода»;
споріднене з лит. ст. mieras «мир, спокій», лтс. miêrs «тс.», дінд. mitráḥ «друг»;
іє. *mēi- (mῑ-) «ласкавий, милий»;
пов’язується також з *merti «мерти (заспокоюватись)» (Мартынов Рус. и сл. языкозн. 188–190);
виводиться від скіф. *mir-, ав. miϑra- «дружба, угода» (Абаев Пробл. ист. и диал. 11);
р. болг. м. мир, бр. мір, др. миръ, п. mir, ч. слн. mír, слц. mier, вл. нл. měr, схв. мȗр, стсл. миръ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
замири́ти
«примирити»
зми́рний
«смирний»
мири́ти
мирна́
ми́рний
мирно́та
«злагода, спокій»
мирова́
мирови́й
мирствува́ти
«благословляти словами «мир всім»
не́змир
«сварка, ворожнеча»
перемир'я
поми́рна
«мирова»
при́мир
«перемир’я»
прими́р'я
«тс.»
примире́нець
примире́нний
«умиротворений, лагідний»
примире́нство
примире́нський
примири́тель
прими́рливий
прими́рний
прими́рник
прими́рок
ро́змир
«розрив мирних відносин; замирення, мир»
суми́р
«покора»
су́ми́р
«мир, згода, спокій»
сумири́ти
«упокорити, угамувати»
суми́рний
«смирний, лагідний»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| miϑra- «дружба, угода» | авестійська |
| мір | білоруська |
| мир | болгарська |
| měr | верхньолужицька |
| mitráḥ «друг» | давньоіндійська |
| миръ | давньоруська |
| *mēi- «ласкавий, милий» (mῑ-) | індоєвропейська |
| miêrs «тс.» | латиська |
| mieras «мир, спокій» | литовська |
| мир | македонська |
| měr | нижньолужицька |
| mir | польська |
| mirъ «мир, згода» | праслов’янська |
| мир | російська |
| мȗр | сербохорватська |
| mier | словацька |
| mír | словенська |
| миръ | старослов’янська |
| mír | чеська |
| mieras «мир, спокій» | ? |
| *merti «мерти (заспокоюватись)» | ? |
| *mir- | ? |
Казими́р
запозичення з польської мови;
п. Kazimierz, Kazimir, Kaźmierz утворене з основ дієслова kazić «нищити, руйнувати, псувати», спорідненого з укр. [кази́ти], та іменника mir «згода, спокій», спорідненого з укр. мир, або давньої іменної основи měr- «великий, славний», очевидно, спорідненої з гр. -μωρος «тс.», ірл. mór, már «великий», двн. māri «відомий, славний»;
тлумачення первісної семантики імені як «той, хто порушує спокій» (Trávníček SJČ 644) не зовсім певне, а тлумачення «той, хто передвіщає мир» (Суперанская 78) неправильне;
р. болг. Казими́р, бр. Казімі́р, др. Казимиръ, ч. ст. Kazimír, слц. Kazimír, Kazimíra, схв. Кàзимӣр, Кàзимира, слн. Kazimir;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Казими́ра
Казимиръ
(1349)
Казько́
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Казімі́р | білоруська |
| Казими́р | болгарська |
| -μωρος «тс.» | грецька |
| māri «відомий, славний» | давньоверхньонімецька |
| Казимиръ | давньоруська |
| mór | ірландська |
| már «великий» | ірландська |
| Kazimierz | польська |
| Kazimir | польська |
| kazić «нищити, руйнувати, псувати» | польська |
| mir «згода, спокій» | польська |
| měr- «великий, славний» | польська |
| Kaźmierz | польська |
| Кàзимӣр | сербохорватська |
| Кàзимира | сербохорватська |
| Kazimír | словацька |
| Kazimíra | словацька |
| Kazimir | словенська |
| кази́ти | українська |
| мир | українська |
| Kazimír (ст.) | чеська |
| Казими́р | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України