LINGUA — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичення з французької мови;

фр. linguistique «лінгвістика», відоме з XIX ст., утворене на основі лат. lingua «язик; мова», яке розвинулося з ст. dingua «тс.» (зміна d в l відбулася внаслідок зближення з lingere «лизати» чи в результаті впливу діалектів), спорідненого з гот. tuggō «язик», двн. zunga, нвн. Zunge «тс.», укр. язик;

р. болг. м. лингви́стика, бр. лінгві́стыка, п. lingwistyka, ч. слц. lingvistika, вл. linguistika, схв. лингвùстика, слн. lingvístika;

запозичення з молдавської мови;

молд. лингури́цэ «ложечка» (як і рум. linguríţă «тс.») є зменшувальною формою до ли́нгурэ (рум. аром. lingură), «ложка», що походить від лат. lingula «тс.», пов’язаного з lingua «язик; мова; назва різних предметів продовгуватої форми»;

псл. (j)ęzykъ;

утворене за допомогою суфікса -k(ъ) від псл. *ęzy «язик; мова» (‹ *en-ĝhū-), що, як і прус. insuwis «язик» (‹*en-ĝhū-), вважається префіксальним похідним (прийменник – префікс *en «в») від кореня *ĝhū-/ĝheu̯- «звати, закликати»;

зіставляється з дінд. jihvā́, juhū́- «язик», ав. hizvā-, лат. lingua, ст. dingua, гот. tungō, двн. zunga, лит. liežùvis, дірл. tenge, вірм. lezu, тох. A käntu- (‹ *tänku-);

cумнівним є пов’язання слова з гр. γλω̃σσα «язик» (Pisani IF 61, 141–146) або з псл. ǫzъkъ, укр. вузьки́й (Machek ESJČ 218–219);

р. язы́к «язик (анат.); мова; полонений», бр. язы́к «язик (анат.); полонений», др. языкъ «язик; мова; перекладач, провідник; язик (полонений); свідчення; заповіт», п. język «язик; мова; (ст.) полонений», ч. слц. jazyk «язик; мова», вл. jazyk «язик», нл. jĕzyk, полаб. jǫzĕk (‹ językъ) «тс.», болг. ези́к, [язи́к] «язик; мова», м. jазик, схв. jѐзик, слн. jêzik, стсл. ѩзыкъ «тс.»;