KURU — ЕТИМОЛОГІЯ
кур (вигук, яким підкликають індиків)
псл. *ku, *kur, звуконаслідувальні вигуки;
р. [ку́ркать] «каркати», бр. [курна́] «муркотіння кота; сопіння», n. kur (вигук, яким підкликають чи відганяють курей, індиків), ч. kuru (вигук, що відтворює крик горлиці), вл. kurkać «воркувати», нл. kurkaś «воркувати, ремствувати, бурчати, заїкатися», болг. ку́ркам «бурчу; булькаю», схв. куре́тати «балакати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
кура́
(вигук, яким відганяють індиків)
ку́ркало
«людина, яка постійно безглуздо кричить»
ку́ркати
«бурчати; кумкати (про жаб) ВеНЗн; воркувати (про голубів) ВеУг»
ку́ркать
«кричати»
(про індика)
куркува́ти
«кричати кречетом»
курча́ти
«воркувати (про голубів); сокоріти (про курей) О»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| курна́ «муркотіння кота; сопіння» (вигук, яким підкликають чи відганяють курей, індиків) | білоруська |
| ку́ркам «бурчу; булькаю» | болгарська |
| kurkać «воркувати» | верхньолужицька |
| kurkaś «воркувати, ремствувати, бурчати, заїкатися» | нижньолужицька |
| *ku | праслов’янська |
| ку́ркать «каркати» | російська |
| куре́тати «балакати» | сербохорватська |
| kuru (вигук, що відтворює крик горлиці) | чеська |
| *kur | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України