K — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. *vitędzь;

запозичення з германських мов;

дісл. víkingr «вікінг», дангл. viking «тс.» загальноприйнятої етимології не має;

пов’язується з днн. wîk «житло», з ісл. vík «бухта», víg «битва», víking «подорож додому»;

псл. t замість очікуваного с відповідно до герм. k пояснюється як результат дисиміляції, dz замість g – з форми множини vitędzi;

спроби пов’язати з псл. *vitь «здобич» (Holub–Kop. 418; Brückner 659, ZfSlPh 6, 64–65) видаються непереконливими;

р. ви́тязь, бр. ві́цязь, др. витязь, п. ст. witez, ч. vítěz, слц. víťaz, вл. wićaz «герой; селянин-орендар», болг. витя́з, м. витез, схв. вȕтēз, слн. vítez, стсл. витѧзь;

іє. *oḱtō(u) «вісім», очевидно, утворене з *о (‹*ambhi) k^ut-ou «обидві четвірки» або є двоїною від *oketā «борона» (букв. «чотиризуба»);

споріднене з лит. aštuonì, лтс. aštuôņi, дінд. aṣṭau, aṣṭa, ав. ašta, вірм. uť, гр. ὀκτώ, лат. octō, гот. ahtāu, дісл. átta, дангл. ahta, eahta, œhte, англ. eight, нвн. acht, ірл. ocht, tox. A okät «тс.»;

пел. *osmb «вісім», утворене від порядкового числівника osmъ› «восьмий» подібно до šestь «шість» від šestъ «шостий», devętь «дев’ять» від devętъ «дев’ятий»;

р. во́семь, бр. во́сем, др. осмь, п. osiem, ч. osm, слц. osem, вл. wosom, нл. wosym, полаб. vüsëm, болг. Осем, м. осум, схв. осам, слн. ósem, стел. ocMk;

припускається (Фасмер II 328) запозичення з іранських мов (пор. ос. kœrc «шуба», ав. kərəti- «назва одягу»), хоч не виключений також незалежний розвиток праслов’янського й праіранського слова від іє. *(s)ker- «різати» (Абаев ИЭСОЯ І 582);

етимологія псл. k^ъrzьno ще повністю не з’ясована;

свн. kürsenœre, kurs(e)ner (› нвн. Kürschner) «кушнір» пов’язане з двн. kursinna «хутро; шуба», яке походить від псл. *k^ъrzьno (пор. др. кързьно «хутряний плащ», ч. ст. krzno «хутро», схв. крзно, слн. kŕzno «тс.»);

через польське посередництво запозичене з середньоверхньонімецької мови;

р. [ку́шнер] «кушнір», бр. кушне́р, п. kuśnierz, ст. kusznierz, kurśnierz, kurśnirz, слц. kušnier «тс.»;

остаточно не зʼясоване;

реконструювалось (Brugmann Grundriss II 2, 855; Bern. I 658; Фасмер–Трубачев II 146–147; Sławski III 290–293; Machek ESJČ 232) псл. *kъt, яке зіставлялося з дінд. kam «задля, ради»;

повʼязується також (Веnveniste BSL 52 XIII; ESSJ Sl. gr. І 105–106) із согдійським (іранським) kw-ku «до», яке ототожнюється з ав. kū «де», псл. kъ-de «тс.»;

р. к, ко, бр. к, ст. ко, ку, др. къ, п. слц. нл. k, ku, ч. вл. k, ke, [ku], полаб. ků, болг. к, кък, към, м. [куму], схв. к, кȁ, ст. г, [x, кȁк, ку], слн. k, h, стсл. къ;

менш переконливе пов’язання з псл. kopъtь «кіптява» (Brückner 256; Machek ESJČ 275; Bern. I 566);

псл. [*kopenь, *корьnь], похідні від прикметника *корьnъ «який годиться для копання», пов’язаного з псл. kopati «копати», або безпосередньо від цього дієслова;

п. ст. kopno «розм’якла, розмокла земля, особливо після того, як зійшов сніг; місце без снігу», каш. [k^uopńö] «місце без снігу», ч. слц. [kopno] «земля, що відтанула після того, як зійшов сніг», болг. [ко́пно (място)] «місце, де станув сніг», ст. копен «тс.», м. копно «тс.; суходіл, земля», схв. кȍпно «континент, земля», слн. kôpno «тс.; безсніжна місцевість», köpen «безсніжний»;

запозичене з грецької мови через посередництво старослов’янської;

сгр. χερου̃β, χερουβίμ «тс.» походить від гебр. K^ěrū́bh (мн. K^ěrū́bhīm) «крилатий ангел», утвореного від семітської основи *karuba-, очевидно, «бути великодушним, милосердним», спорідненої з ак. karābu «благословляти, робити щасливим», kāribu «той, хто благословляє», а також із гебр. bērákh «він благословенний», b^ērākhā́^h «благословення»;

р. болг. херуви́м, бр. херуві́м, др. херовим, херувимъ, хѣровимъ, хирувимъ, п. ч. cherub(in), слц. cherub, вл. cherubin, схв. херу̀вӣм, стсл. хероувимъ, херовимъ;

запозичення з грецької мови;

гр. χιτών, ϰιϑών, мікен. kito, kitone, kitona «тс.» (XV ст. до н. е.) є стародавнім запозиченням із семітських мов;

пор. фінік. ktn «лляний одяг», гебр. kuttṓneth, k^etōnet, арам. kittānā́, ар. kattā́n, ак. kitınnu «полотно, білизна»;

р. болг. хито́н, бр. хіто́н, др. хитонъ, п. ч. chiton, слц. chiton, м. хитон, стсл. хитонъ;