I — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. gornostajь, gornostalь, очевидно, з первісного *goronostajь;

етимологія не зʼясована;

можливо, давнішою є форма *gornostalь, яка вважається запозиченням з давньонімецької мови: днн. *harmestagl, *harmastal «хвіст горностая» (можливо, взагалі «хутро горностая») (пор. свн. hermezagel «хвіст горностая») є складним словом, перший компонент якого є германською назвою горностая (пор.двн. harmo «горностай», споріднене з лит. šarmuõ «ласиця»), а другий – іменник днн. *tagl, *tal «хвіст» (пор. двн. zagal «хвіст», гот. tagl «волосся, шерсть», споріднені з дірл. dūal ‹*doklo «локон») (Шапир ФЗ 1892/1 – 2, 19 – 21; Преобр. І 148);

менш вірогідне пояснення, що виходить з псл. *gornostarjo-, перша частина якого повʼязується з іє. *karmno-, *karmen- «горностай» (пор. лит. šarmuõ, šermuõ «ласиця», двн. harmo «горностай»), друга – з лит. staras «хомʼяк» (Agrell BSL 42 – 44);

інші етимології зовсім не обґрунтовані: з *g^uornostó-s «темний, темно-коричневий», *g^uornat-stṓjis «той, що пожирає стайню (худобу)», *g^uornosto-s «смердючий», *g^uoro-nas-t^ajo-s «гостроносий» (Loewenthal AfSlPh 37, 378 – 379; WuS 9, 180), з *gor-(?) «жерти» i п. stać (псл. stati ?) (Brückner 158 – 159), із звуконаслідувального *gornoztati (пор. нл. grono «мова», лит. garsas «звук» (Ильинский ИОРЯС 16/4, 7 – 8), із *gorno-stajь «той, хто підноситься, стає вгору проти людини» (Holub – Kop. 132);

малоймовірне також пояснення другої частини у псл. *gorno-stalь як спорідненого з лат. mustella «ласиця» (Machek ESJČ 183);

р. горноста́й, [горноста́рь, гоноста́рь], ст. діал. горноста́ль, бр. гарнаста́й, др. горностай, п. gronostaj, [gronostal], ч. hranostaj, [chramostý], chramosteil], слц. hranostaj, болг. горноста́й (з р.), слн. gránoselj «ласиця», gránozelj «тс.»;

результат злиття сполучників da¹ i але¹ (див.);

результат злиття сполучників da¹ i але¹ (див.);

через церковнослов’янське і грецьке посередництво запозичено з гебрайської мови;

очевидно, пов’язане з дієсловом hāua «(він) був», яке зіставляють з ар. Hauā «(він) упав» (з розвитком значення «падати»–«ставатися (випадати, пор. випадок), відбуватися» –«бути»);

можливо, означала «незмінний; вічний; вірний» (букв. «той там є, (який) буде»);

гебр. i^əhoua (iah^aue, iahō) є урочистою назвою Бога, первісну вимову (вокалізм) і значення якої точно не встановлено;

р. Егова, Иегова, п. Jehowa, ч. слц. Jehova, Jahve, слн. Jehova;

нe зовсім ясне;

можливо, споріднене з лтс. kavêt «затримувати» i, далі, з гот. hāhan «відстороняти, відсовувати», двн. hangēn «бути відсунутим», нвн. hangen «висіти», англ. һаng, хет. gang-, kank- «тс.», дінд. śáṅkatе «коливається; вагається», що зводяться до іє. *keng-/kong- «коливатися, тремтіти»;

пов’язується також (ЭССЯ 13, 106–107) з псл. kovati «кувати»;

зближення з гр. ὀκνέω «баритися, тягти» (Machek ESJČ 412) викликає сумнів (Frisk II 374);

р. [куня́ть] «куняти», п. [kuniać] «тс.», ч. okouněti «видивлятися, лупати очима», слц. okúňať sa «неохоче працювати», схв. кýњати «куняти; нездужати»;

через російське посередництво запозичено, очевидно, з французької мови;

фр. colza походить від гол. coolzaad «тс.», букв. «капустяне насіння», утвореного з іменників cool «капуста», яке разом з нвн. Kohl, двн. chōlo, kōl(i), англ. cole, дангл. cāul, cāwel, дісл. kāl «тс.» походить від лат. caulis «стебло, стрижень, качан; капуста», спорідненого з гр. καυλός «стебло; стрижень пера; рукоятка», прус. caulan «кістка; нога», лит. káulas «кістка; кісточка у ягоді», лтс. kaũls «тс.; стебло», і zaad «насіння», пов’язаного з zaaien «сіяти», спорідненим з двн. sāwen, дангл. sāwan, дісл. sā, псл. sěti, sějat i «тс.»;

р. ко́льза;