HOLM — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
кульміна́ція «момент найвищого піднесення, розвитку»
запозичення з німецької або французької мови;
нім. Kulminatión, фр. culmination походять від слат. culminatio, утвореного (спочатку як астрономічний термін) з лат. culmen «вершина, зеніт», спорідненого з дангл. holm «горб, пагорбок», дісл. holmr «острів»;
р. кульмина́ция, бр. кульміна́цыя, п. kulminacja, ч. kulminace, слц. kulminácia, вл. kulminacija, м. схв. кулминáциjа, слн. kulminácija;
Фонетичні та словотвірні варіанти
кульмінаці́йний
кульмінува́ти
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| кульміна́цыя | білоруська |
| kulminacija | верхньолужицька |
| holm «горб, пагорбок» | давньоанглійська |
| holmr «острів» | давньоісландська |
| culmen «вершина, зеніт» | латинська |
| кулминáциjа | македонська |
| Kulminatión | німецька |
| kulminacja | польська |
| кульмина́ция | російська |
| кулминáциjа | сербохорватська |
| culminatio | середньолатинська |
| kulminácia | словацька |
| kulminácija | словенська |
| culmination | французька |
| kulminace | чеська |
чо́ве́н «невелике, переважно веслове судно»
іє. *kilno-s;
спроба пов’язати з клен (Черных Очерк 249; Соболевский Slavia 5, 445) викликає сумнів;
первісне значення слова «видовбаний стовбур дерева»;
далі пов’язується з коло́да ( іє. *(s)kÁel-/(s)kol- «рубати; довбати»);
споріднене з лит. kélmas «стовбур дерева», лтс. ce̦lˆms «тс.», двн. scalm «корабель», дісл. kjîll, skalpr «тс.», снн. holm «поперечна балка», дангл. helma «рукоятка рульового весла», гр. σϰαλμός «кілок для весла»;
псл. *čьl̥nъ ( *kьlnъ);
р. чёлн «човен», бр. чо́вен, др. челнъ, чьлнъ, члънъ, челонъ «човен; кубок у вигляді човна», п. czîłno «човен», ст. czîłn, ч. člun, слц. čln, вл. čołm, нл. cołn, полаб. cåu̯n ( *čl̥’nъ), болг. [чльнъ], [члун], м. чолн, [чун], схв. чуˇн, слн. čôln, цсл. члънъ «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
чове́нний
чове́нник
«весляр, човняр»
чове́нце
човн
«човен»
човна́р
«майстер, що виготовляє човни»
чо́вник
«вид орнаменту у вишивці; вид писанки»
човникова́тий
(у вигляді човна)
човнико́вий
човно́
«човен»
човнови́й
човно́к
«човник»
човня́р
чо́ник
чо́нок
«ткацький човник»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| чо́вен | білоруська |
| чльнъ | болгарська |
| čołm | верхньолужицька |
| σϰαλμός «кілок для весла» | грецька |
| helma «рукоятка рульового весла» | давньоанглійська |
| scalm «корабель» | давньоверхньонімецька |
| kjîll | давньоісландська |
| челнъ | давньоруська |
| *kilno-s | індоєвропейська |
| ce̦lˆms «тс.» | латиська |
| kélmas «стовбур дерева» | литовська |
| чолн | македонська |
| cołn | нижньолужицька |
| cåu̯n ( *čl̥’nъ) | полабська |
| czîłno «човен» | польська |
| *č ( *kьlnъ) | праслов’янська |
| чёлн «човен» | російська |
| чу | сербохорватська |
| holm «поперечна балка» | середньонижньонімецька |
| čln | словацька |
| čôln | словенська |
| чьлнъ | українська |
| члънъ | українська |
| челонъ «човен; кубок у вигляді човна» | українська |
| члун | українська |
| чун | українська |
| члънъ «тс.» | церковнослов’янська |
| člun | чеська |
| клен | ? |
| слова «видовбаний стовбур дерева» | ? |
| коло́да «рубати; довбати» ( іє. *(s)kÁel-/(s)kol- | ? |
| skalpr «тс.» | ? |
| czîłn | ? |
чо́ло́ «верхня надочна частина обличчя людини; лоб СУМ, Г; [частина очіпка; у гуцульській церкві трикутний причілок; передня частина гончарної пічки; все найкраще, добірне; вістря; найважливіший Куз; найбільш спіле і повне зерно, що випадає під час віяння першим; найрозумніші люди суспільства; мансарда; горщик Шух]»
на підставі форм типу čelesьnъ псл. čelo розглядалося як s-основа (Bern. І 140; Фасмер IV 327), проте наводяться аргументи (Meillet Études II 235; ЭССЯ 4, 46–47) на користь погляду на це слово як на давню о-основу;
не пов’язане з гр. τέλος «кінець, розв’язка; закінчення; вища точка» всупереч Брандту (РФВ 21, 215) і з дінд. síras ( klas) «голова» всупереч Погодіну (РФВ 32/3, 124);
псл. čelo «чоло»;
споріднене з лит. kêlti «піднімати; підвищувати; відкривати», kálnas «гора», лат. -cello (‹ *cel-no), ex-cello «виділяюся, висуваюся, перевершую, піднімаюся», сelsus «який високо піднімається, високий; піднятий», collis «горб», columna «колона, стовп», гот. hallus «горб», дісл. hallr «тс.», дангл. hyll, holm «острів», сангл. hil, hull (англ. hill «горб»), гр. ϰολωνός, ϰολώνη «височина, горб; курган», дінд. kūṭam (kultam) «верх, вершина; череп» ( «підняття, підвищення»);
іє. *kel- «підносити; високий»;
спроба зблизити з дсканд. ісл. норв. шв. skalli «гола голова» і розглядати псл. *kelо у первісному значенні «лисина за чолом» (Machek ESJČ 97) або пов’язувати з лат. calva «череп», calvus «лисий» (Lewy KZ 40, 561) викликає сумнів;
р. чело́, бр. чало́, др. чело, чоло «чоло; жіночий головний убір; передня частина ратного строю; передня частина корабля», п. czoło «чоло; фасад; (військ.) голова», ч. čelo «чоло; фасад», слц. čelo «тс.», вл. čоłо «чоло», čelesno «щелепа», нл. coło «чоло», полаб. celü «щока, обличчя», болг. чело́ «чоло», м. чело, схв. чѐло, слн. čȇlo, стсл. чєло;
Фонетичні та словотвірні варіанти
зачо́лок
«товста поперечна нитка на краю рибальської сітки»
надчі́лля
«частина черепа над лобом»
на́чілок
«причілок»
начі́льний
начі́льник
на́чолко
«металева пластинка на лобі; налобний ремінь, налобник»
очо́лювати
перечі́лок
«лобова частина вуздечки»
перечоло́мкатися
«вітатися, по черзі цілуючись»
причівки
«хата; церква»
при́чі́вок
«причілок»
причі́лє
«передня частина голови»
причі́лко́вий
причі́лля
«захист, загата; бійниця, амбразура; забороло у шолома»
причі́лок
«бічна стіна хати, дому; [бічна стінка скрині]»
причі́льний
причі́льник
«частина очіпка»
причо́л
«причілок»
причоло́вий
«який знаходиться біля лоба Куз; який знаходиться біля перенісся Нед»
причо́лок
«причілок Куз; схил даху Нед»
про́чіл
прочо́лок
«передня частина (хати); вершина гори»
цільни́й
«чільний»
чі́льний
чола́тий
чо́лка
чолкува́ти
«відділяти краще зерно»
чо́лний
«лобовий, головний; найважливіший»
чолови́й
чоло́мкати
«чоломкатися»
чоло́мкатися
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| чало́ | білоруська |
| чело́ «чоло» | болгарська |
| čоłо «чоло»«щелепа» | верхньолужицька |
| čelesno «чоло»«щелепа» | верхньолужицька |
| hallus «горб» | готська |
| τέλος «кінець, розв’язка; закінчення; вища точка» | грецька |
| ϰολωνός | грецька |
| hyll | давньоанглійська |
| síras «голова» ( klas) | давньоіндійська |
| kūṭam «верх, вершина; череп» (kultam)( «підняття, підвищення») | давньоіндійська |
| hallr «тс.» | давньоісландська |
| чело | давньоруська |
| *kel- «підносити; високий» | індоєвропейська |
| skalli «гола голова» | ісландська |
| -cello (‹ *cel-no) | латинська |
| calva «череп» | латинська |
| kêlti «піднімати; підвищувати; відкривати» | литовська |
| чело | македонська |
| coło «чоло» | нижньолужицька |
| skalli «гола голова» | норвезька |
| celü «щока, обличчя» | полабська |
| czoło «чоло; фасад; (військ.) голова» | польська |
| čelo розглядалося як s-основа | праслов’янська |
| čelo «чоло» | праслов’янська |
| *kelо «лисина за чолом» | праслов’янська |
| чело́ | російська |
| чѐло | сербохорватська |
| hil | середньоанглійська |
| čelo «тс.» | словацька |
| čȇlo | словенська |
| чєло | старослов’янська |
| чоло «чоло; жіночий головний убір; передня частина ратного строю; передня частина корабля» | українська |
| čelo «чоло; фасад» | чеська |
| skalli «гола голова» | шведська |
| kálnas «гора» | ? |
| ex-cello «виділяюся, висуваюся, перевершую, піднімаюся» | ? |
| сelsus «який високо піднімається, високий; піднятий» | ? |
| collis «горб» | ? |
| columna «колона, стовп» | ? |
| holm «острів» | ? |
| hull (англ. hill «горб») | ? |
| ϰολώνη «височина, горб; курган» | ? |
| skalli «гола голова» | ? |
| calvus «лисий» | ? |
холм «гірка»
псл. *хl̥mъ;
припускається давнє запозичення з германських мов (Мартынов Сл.-герм. взаимод. 92–93), пор. снн. holm «острів», нн. дангл. holm «висота, пагорб», дісл. holm «острівець», пгерм. *hulma-;
іє. *kl̥-mo, де корінь *kel-/kol-/kl̥- «підвищуватися, стирчати» (Фасмер–Трубачев IV 255; Kiparsky GLG 179–180);
пояснювалося також як слов’янське утворення, споріднене з др. шеломя «холм» (Jagić AfSlPh 23, 537; Brückner 178; Ильинский ИОРЯС 20/4, 142; Mikkola Ursl. Gr. I 177);
р. холм, др. хълмъ, хлъмъ, хълъмъ, холмъ, п. chełm, ч. chlum, [chlîm], слц. chlm, вл. chołm, khołm, нл. chîłm, болг. хълм, схв. ху̑м (род. в. ху́ма), слн. hîlm, стсл. хлъмъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
підхо́лм'я
холмови́на
«тс.»
холмъ
(1627)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| хълм | болгарська |
| chołm | верхньолужицька |
| khołm | верхньолужицька |
| holm «висота, пагорб» | давньоанглійська |
| holm «острівець» | давньоісландська |
| шеломя «холм» | давньоруська |
| хълмъ | давньоруська |
| *kl̥-mo | індоєвропейська |
| chîłm | нижньолужицька |
| holm «висота, пагорб» | нижньонімецька |
| chełm | польська |
| *hulma- | прагерманська |
| *хl̥mъ | праслов’янська |
| холм | російська |
| м (род. в. ху́ма) | сербохорватська |
| holm «острів» | середньонижньонімецька |
| chlm | словацька |
| hîlm | словенська |
| хлъмъ | старослов’янська |
| хлъмъ | українська |
| хълъмъ | українська |
| холмъ | українська |
| chlîm | українська |
| chlum | чеська |
| holm «острів» | ? |
| *kel-/kol-/kl̥- «підвищуватися, стирчати» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України