HI — ЕТИМОЛОГІЯ

звуконаслідувальне утворення;

розвинулося вторинно лише в тих слов’янських мовах, де як окрема фонема або її варіант виникло фрикативне (фарингальне) г;

бр. гігі́каць «сміятися; іржати (про коней)», п. [hi ha] (імітація сміху), ч. hihi «тс.», hyhy (імітація іржання), слц. hihi (імітація сміху), вл. hi, нл. hihi «тс.»;

(вигук, яким підганяють худобу; вигук, яким відганяють звіра; вигук у виразі гій на тебе «тьху на тебе»);

псл. (пн.) *hyjь (вигук, яким, очевидно, підганяли худобу, заганяли звірів);

р. [ги (гиги́)] (бойовий клич при атаці; крик гучків під час облави), п. ст. діал. hyj (вигук, яким підганяють коней), [hy] «тс.», ч. hyj (вигук, яким підганяють худобу; також у тяглі), слц. hijo, hio (вигук, яким підганяють коней), вл. нл. hi (вигук, яким підганяють тяглову худобу);

псл. tьzъ «тезко», що складається із займенникових компонентів tь-, очевидно, пов’язаного з вказівним займенником tъ «той», і -zъ, пов’язаного з часткою -zi, наявною в болг. -зи (о́нзи «той»), дінд. hi «тому що», ав. zī «тс.», гр. -χι (ναίχι «так», οὐχί «ні»);

менш обґрунтоване пов’язання tь- з гр. έτι «ще», дінд. áti «через» (Pedersen KZ 38, 421), як і виведення tьzъ з мор.-цсл. тъзъ (*тъзе), спорідненого зі стсл. тъжде «той самий, той же» (Vaillant RÅS 27, 290–291), або зіставлення його з лит. tižùs «слизький» з припущенням семантичного переходу «слизький – гладкий – рівний – однаковий» (Брандт РФВ 25, 33);

р. тёзка, бр. цёзка, др. тьзъ, тєзъ, тозъ;