HEN — ЕТИМОЛОГІЯ

очевидно, результат фонетичного збігу первісного вигуку, який зустрічається також в інших індоєвропейських мовах (пор. нім. he (вигук радості), фр. hé «гей», лат. he (вигук хвилювання, обурення), дінд. he (вигук перед кличною формою) (Sławski І 411–412), і давньої вказівної частки займенникового походження, яка міститься також в укр. [гев] «тут, сюди», ген, бр. гэты «цей», n. hen (Мельничук Структ. елов. реч. 210–211; Фортунатов ИТ II 222);

р. зает. ге (вигук для вираження радості), п. he (вигук для вираження подиву; питальна частка), ч. слц. he (hé) (вигук для привертання уваги; питальна частка), болг. хе (вказівна частка; вигук спонукання, незадоволення), м. хе (вигук незадоволення, обурення), схв. he (вигук для вираження згоди, сумніву);

псл. һеnъ, heno;

складне утворення з вказівної частки he займенникового походження, яка зберігається також у словах [гев] «тут,сюди», [геде́] «осьде», [гей] -«ніби», і займенникової основи n-, яка зберігається також у словах він, он, іно́;

менш імовірна реконструкція праслов’янської форми як *еnо (Slawski І 414–415);

бр. гэ́на «он», п. hen «там, далеко», ч. [hen] «он там», слц. hen, heno «тс.», можливо, також р. [энчо] «он там», схв. ȅно «тс.»;

запозичення з латинської мови;

лат. senātus «сенат, державна рада Риму», senātor «член сенату» є похідними від senex «старик, старець», спорідненого з гр. ἕνος «старий», дінд. sánaḥ, sanáyaḥ, ав. hana-, лит. sẽnas, вірм. hin «тс.», дкімр. корн. hēn «старик», брет. hen «тс.»;

р. бр. болг. сена́т, п. вл. senat, ч. слц. слн. senát, м. сенат, схв. сèнāт;