GULA — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичено з німецької мови, можливо, через російську;

нім. Hóhlkehle «рубанок з опуклим залізком і колодкою для вистругування жолобків» утворене з основ прикметника hohl «порожній, видовбаний», пов’язаного з двн. свн. дангл. hol, дісл. holr «тс.», дінд. kulyā «могила», гр. καυλός «стебло», лат. caulis «тс.», ірл. cuaille «стріла», лит. káulas «кістка», прус. kaulan «тс.», і іменника Kéhle «горло, виїмка, жолоб», спорідненого з гол. keel «горло», дангл. сеоlе «тс.», дат. gula «шия»;

р. галте́ль, [голте́ль, голты́ль, гольке́ль] «тс.»;

лат. gargala є наслідком контамінації gurgulio «гортань», утвореного з основ іменників gurgеs «безодня, горло›; і gula «горло», та дієслова gargarizo «полощу горло», яке походить від гр. γαργαρίζω «тс.» звуконаслідувальною походження;

запозичене з латинської мови, можливо, через польську;

п. [gargieła] «гортань», gargaryzować «полоскати горло», болг. гаргара «полоскання горла», м. гарга́ра «тс.», схв. гаргаризирати «полоскати горло»;

псл. *gulja ‹ *goul-;

ступінь чергування *geul- представлений у схв. жуљ «мозоль», слн. žúlj «тс.»;

споріднене з дінд. gōlā «гулька, круглий глек», gōla «куля, кулька», дісл. kūla «гудз», двн. kūle «кулька», нвн. Kaule «тс.», лит. gugà «горб», gùnglė «гуля»;

іє. *geu«схиляти, кривити, робити опуклим»;

збереження початкового проривного ґ в говорах зумовлене експресивним забарвленням слова (пор. ґудз) і, можливо, підтримане впливом польського відповідника;

повʼязання з п. kula, укр. ку́ля (Karłowicz SWO 324; Bruckner 163), як і з схв. гули́ти «здирати шкіру» (Преобр. І 169; Berп. I 362), викликає сумнів;

р. діал. бр. гу́ля «ґудз, наріст», п. gula «наріст, жовно», слц. gulʼa «куля, кулька», болг. гули́я «капуста (кольрабі)», вла́шка гули́я «картопля», схв. [gula] «горб»;

очевидно, запозичення з румунської мови;

рум. gúră «рот, паща; отвір; гирло» походить від лат. gula «паща, глотка, горло», спорідненого з дінд. gṛṇati «поглинає», двн. këla «горло, шия»;

псл. *želǫdъkъ;

дальші зв’язки неясні;

може бути споріднене з лит. skilándis «сичуг», гр. χολάδες «кишки, нутрощі» або з двн. kёla «горло», нвн. Kehle, лат. gula «тс.», дінд. jalūkā «п’явка», перс. zeļũ, zāļu «тс.», дірл. gelim «поглинаю, пожираю»;

менш вірогідні зближення з жолудь (Brücner 665), дангл. glitrian «ковтати» (Holthausen AeWb. 132), гот. kilþei «утроба матері» (Mikkola BB 21, 224);

р. желу́док, др. желудъкъ, п. żołądek, ч. žaludek, слц. žalúdok, вл. нл. žołdk, болг. желу́дък, м. желудок, схв. жèлудац, слн. želódec, стсл. желѫдъкъ;

запозичення з польської мови;

п. pigułka «тс.» походить від давнішого piłuła;

g замість ł пояснюється (Brückner 413) як наслідок дисиміляції або впливом слів gałka, gula (SW IV 185);

бр. [пікгу́лка] «пілюля»;

очевидно, видозмінене запозичення з німецької мови;

нвн. (aus)kehlen «вирізати, видовбувати, калювати», повʼязане з Kehle «горло, глотка; жолобок, виїмка», спорідненим з дінд. gala «шия», лат. gula «гортань», дінд. gilami «поглинаю», вірм. klanem, дірл. gelim «тс.»;

припущення про звʼязок з фр. cale «клин, підставка» (Matzenauer LF 8, 41) необґрунтоване;

р. калева́ть, бр. калява́ць;