G — ЕТИМОЛОГІЯ
бе́рег
псл. *bergъ;
двн. berg «гора», гот. baírgahei «гори», ав. barəzah- «гора, висота», ос. bærzond «висота», вірм. berj «тс.», дінд. bṛhant- «високий», ав. bərəzant, хет. parkuš «тс.», кімр. bre «гора, горб»;
безпосередню успадкованість сл. *bergъ з індоєвропейської прамови визнає більшість дослідників (Jagić AfSlPh 30, 457; Brückner AfSIPh 42, 138; Брандт РФВ 21, 206; Младенов 47; Георгиев БЕ 2, 247; Gołąb LP 16, 55; Machek ESJČ 72; Sławski I 46; Бурлакова ВСЯ 6, 61; Skok I 210; Schuster-Šewc Sl. Wortst. 17 i ін.), причому невідповідність у слов’янських мовах звука g, рефлексу непалатального іє. g(h), рефлексові палатального g в інших мовах satəm (пор. ав. z) пояснюється як одне з численних відхилень від звичайної рефлексації індоєвропейських задньоязичних або як відмінність слов’янських мов від інших індоєвропейських у характері розширення кореня *bher-;
інші дослідники, зважаючи на цю звукову невідповідність, припускають праслов’янське запозичення з германських чи з якихось інших мов групи centum (Bern. I 49– 50; Meillet RSl 2, 69; Преобр. І, 23; Trautmann 30–31; Kiparsky QLG 101– 102; Pokorny 140–141 і ін.);
р. бе́рег, бр. бе́раг, др. берегъ, п. brzeg, ч. břeh, слц. breh, вл. brjóh, нл. brjog, полаб. brig, болг. бряг, м. брег, схв. брȇг, брȕјег, слн. brég, стсл. брѣгъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
безбере́гий
безбере́жжя
безбере́жний
берегі́вка
«берегова ластівка»
берегова́тий
берегове́нник
береговина́
«побережжя»
берегови́сько
берегови́ще
«тс.»
берегу́лиця
берегу́лька
берегу́ля
бережа́к
«прибережний житель»
бережа́н
«тс.»
бережа́нка
бережина́
«берегова трава»
бережи́на
бережи́стий
«з високими берегами»
бережки́
«металева оправа колодочки ножа»
бере́жниця
«тс.»
бережня́к
«берегові зарості; [викинуті водою на берег куски дерева]»
бережо́к
«зарослий лісом горб»
бе́ріг
відбере́жний
за́бережень
«прибережний лід»
на́бережна
надбере́жжя
надбере́жний
підбере́жка
«берегова ластівка»
підбере́жний
підбере́жник
підбере́жок
«тс.»
поберегулька
«плиска, Motacilla L.»
(орн.)
побережа́нин
побере́жець
побере́жжя
побере́жина
«прибережжя»
побережний
побере́жник
«берегова ластівка»
побере́жниця
«тс.»
побережня́к
«вітер, що дме вздовж берега»
прибере́жжя
прибере́жний
прибере́жник
«морська трава»
прибере́жниця
«АеІuropus»
(бот.)
убере́же
узбере́жжя
у́зберіж
«вздовж берега»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| barəzah- «гора, висота» | авестійська |
| bərəzant | авестійська |
| бе́раг | білоруська |
| бряг | болгарська |
| brjóh | верхньолужицька |
| berj «тс.» | вірменська |
| baírgahei «гори» | готська |
| berg «гора» | давньоверхньонімецька |
| bṛhant- «високий» | давньоіндійська |
| берегъ | давньоруська |
| g(h) | індоєвропейська |
| bre «гора, горб» | кімрська |
| брег | македонська |
| brjog | нижньолужицька |
| bærzond «висота» | осетинська |
| brig | полабська |
| brzeg | польська |
| *bergъ | праслов’янська |
| бе́рег | російська |
| брȇг | сербохорватська |
| *bergъ | слов’янські |
| breh | словацька |
| brég | словенська |
| брѣгъ | старослов’янська |
| брȕјег | українська |
| parkuš «тс.» | хетська |
| břeh | чеська |
| g (пор. ав. z) | ? |
Гаври́ло
ч. слц. вл. нл. Gabriel, болг. Гавраи́л, схв. Gabrìjel, слн. Gabrijel, стел. Гавриилъ;
гр. Γαβριήλ походить від гебр. Gabrī’ḗl, букв. «муж божий» або «міць божа», утвореного з іменника géḇer «чоловік», пов’язаного з дієсловом gaḇár «був сильним», спорідненим з арам.-cip. gĕḇár «був могутнім; чоловік», ар. jabr «сильний юнак», і етимологічно неясного іменника ēl «бог»;
через старослов’янську мову запозичено в давньоруську з грецької;
р. Гаврии́л, Гаври́ла, бр. Гаўрыі́л, Гaўры́ла, др. Гавриилъ, п;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Га́брик
Га́бро
Ґабро́
Габру́к
Га́врик
Гавриле́й
Гавріил
«мужъ б(ог)ъ або б(о)жій, або моцно(сть) б(о)жаа, або моцный мой б(ог)ъ»
(1627)
Га́вря
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| jabr «сильний юнак» | арабська |
| Гаўрыі́л | білоруська |
| Gabrī'ḗl | гебрайська |
| Γαβριήλ | грецька |
| Гавриилъ | давньоруська |
| Гаврии́л | російська |
| Гаври́ла | українська |
| Гaўры́ла | українська |
| п | українська |
| або «міць божа» | ? |
| géḇer «чоловік» | ? |
| gaḇár «був сильним» | ? |
| g «був могутнім; чоловік» | ? |
| ēl «бог» | ? |
глухи́й
сумнівне також пояснення значення «глухий» префіксацією *o-glъxnǫti (Vaillant RÉS 22, 43 – 44);
зіставлення з дісл. glupna «бути захопленим зненацька» (Loewenthal AfSlPh 37, 388) непереконливе;
псл. gluxъ «глухий», *glъxnǫti «глухнути» (пор. р. глохнуть, п. ст. (o)kłnąć ‹ *(o)głъchnąti);
споріднене з лит. glusnùs «слухняний, уважний», glùšas «дурень, дурнуватий», glùšti «ставати дурним», можливо, також з литовськими відповідниками з початковим k зам. g : лит. klusnùs «слухняний», klùsas «трохи глухий», klausýti «чути»;
первісне значення, очевидно, «той, хто слухає», далі «уважний», потім «глухуватий, глухий» (за характерною рисою глухих, слуханням з напруженою увагою);
крім того, слово повʼязане з псл. glupъ, оскільки поняття «глухий» і «дурний» часто змішуються;
р. глухо́й, бр. глухі́, др. глухыи, п. нл. głuchy, ч. слц. hluchý, вл. hłuchi, болг. глух, м. глув, схв. глух, слн. glúh, стсл. ГЛОУХЪ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
глу́ха
«тиф»
глуха́нь
«глуха людина»
глуха́ня
глуха́р
глуха́чка
глу́хман
глу́хнути
глухота́
глухува́ти
«бути глухим»
глухува́тий
глуш
глу́ша
глуша́к
глуша́н
глушина́
глуши́тель
глуши́ти
глуші́нь
глуші́ти
глу́шка
«глуха жінка; тиф»
глушка́ня
«тс.»
глушко́
глушли́вий
«оглушливий»
глу́шма́н
глушме́нь
«тс.»
глушня́
«глуш»
глушови́на
«глуш, чагарі»
за́глу́шка
заглу́шливий
заглу́шний
оглу́шливий
оглушни́й
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| глухі́ | білоруська |
| глух | болгарська |
| hłuchi | верхньолужицька |
| glupna «бути захопленим зненацька» | давньоісландська |
| глухыи | давньоруська |
| glusnùs «слухняний, уважний» | литовська |
| klusnùs «слухняний» | литовська |
| глув | македонська |
| głuchy | нижньолужицька |
| głuchy | польська |
| gluxъ «глухий» | праслов’янська |
| glupъ | праслов’янська |
| глухо́й | російська |
| глух | сербохорватська |
| hluchý | словацька |
| glúh | словенська |
| ГЛОУХЪ | старослов’янська |
| hluchý | чеська |
| *o-glъxnǫti | ? |
| *glъxnǫti «глухнути» (пор. р. глохнуть, п. ст. (o) | ? |
| *(o)głъchnąti) | ? |
| glùšas «дурень, дурнуватий» | ? |
| glùšti «ставати дурним» | ? |
| g | ? |
| klùsas «трохи глухий» | ? |
| klausýti «чути» | ? |
| далі «уважний» | ? |
| потім «глухуватий, глухий» (за характерною рисою глухих, слуханням з напруженою увагою) | ? |
| поняття «глухий» | ? |
| і «дурний» | ? |
гусь (жін. p.; частіше мн. гу́си)
псл. *gǫsb (‹іє. *ğhans-) замість сподіваного *zçsь найвірогідніше пояснюється відомим і в інших випадках паралелізмом іє. g і g у відповідних коренях (пор. р. огоро́д – [озоро́д]), тому немає потреби в поясненні початкового g факультативною дисиміляцією первісних задньоязикових палатальних у велярні перед інтервокальними свистячими приголосними (Meillet Études 178);
малоймовірне пояснення аналогією до звуконаслідувального вигуку ґe-ґe (Skok І 635–636), впливом з боку германських мов, пор. двн. gans «гусь» (Фасмер І 478; БЕР І 304; Trautmann 365; Pokorny 412) або припущення про запозичення з групи кентум (Кіраrsky GLG 103–108);
споріднене з двн. gans «тс.», дінд. hanisá, гр. χήν, лат. anser, лит. žąsìs, лтс. zoss (zùoss);
р. бр. гусь, др. гусь, п. gęś, ч. husa, ст. hus, слц. вл. husy, нл. gus, полаб. gçs, болг. гъ́ска, м. гуска, схв. гуска, слн. gós;
Фонетичні та словотвірні варіанти
гуса́к
гусеня́
гуси́ний
гу́сиця
гусівни́к
«той, хто розводить гусей»
гусі́й
«пастух гусей»
гусі́р
«тс.»
гу́ска
гусни́к
«хлів для гусей»
гу́сочка
«крендель»
гусь
«тс.»
гусю́
(вигук для підкликання гусей)
гу́ся́
гуся́р
«гусь-гермафродит; пастух гусей»
гуся́тина
«мʼясо гуски»
гуся́тник
«пастух гусей; хлів для гусей»
гуся́тниця
«вид каструлі; та, хто пасе гусей»
гу́сячий
гуся́чка
«гусячий послід»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гусь | білоруська |
| гъ́ска | болгарська |
| husy | верхньолужицька |
| χήν | грецька |
| gans «гусь» | давньоверхньонімецька |
| gans «тс.» | давньоверхньонімецька |
| hanisá | давньоіндійська |
| гусь | давньоруська |
| g (пор. р. огоро́д -- [озоро́д]) | індоєвропейська |
| anser | латинська |
| zoss (zùoss) | латиська |
| žąsìs | литовська |
| гуска | македонська |
| gus | нижньолужицька |
| gçs | полабська |
| gęś | польська |
| *gǫsb (‹іє. *ğhans-) | праслов’янська |
| гусь | російська |
| гуска | сербохорватська |
| husy | словацька |
| gós | словенська |
| husa | чеська |
| ґe-ґe | ? |
| gans «гусь» | ? |
| hus | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України