FINNE — ЕТИМОЛОГІЯ
фін
запозичення зі скандинавських мов;
шв. finne «фін», дісл. finnr «тс.» (пор. лат. Fеnnі (мн.), гр. Φίννοι «тс.»), можливо, споріднені з гот. finþan «знаходити» і первісно означали «мисливець, стрілець»;
фі́нка «вид ножа» виникло внаслідок скорочення словосполучення фінський ніж;
р. финн, бр. фін, п. ч. слц. вл. Fin, болг. фин, финн. м. Фи́нец, схв. Фи́нац, слн. Fínec;
Фонетичні та словотвірні варіанти
фі́нка
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| фін | білоруська |
| фин | болгарська |
| Fin | верхньолужицька |
| finþan «знаходити» | готська |
| Φίννοι «тс.» | грецька |
| finnr «тс.» (пор. лат. Fеnnі (мн.) | давньоісландська |
| Fеnnі | латинська |
| Фи́нец | македонська |
| Fin | польська |
| финн | російська |
| Фи́нац | сербохорватська |
| Fin | словацька |
| Fínec | словенська |
| фі́нка «вид ножа» | українська |
| фінський ніж | українська |
| Fin | чеська |
| finne «фін» | шведська |
| Фи́нец | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України