FA — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
фа «четвертий звук музичної гами і нота, що його позначає» (муз.)
запозичення з італійської мови;
іт. fa «тс.» походить від початкового складу рядка Famuli tuorum, букв. «слуги твого», з латинського гімну св. Іоанну;
лат. famulus «слуга» пов’язане з familia «родина, сім’я, челядь»;
р. бр. болг. фа, п. ч. слц. fa, слн. fá;
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
фа | білоруська |
фа | болгарська |
famulus «слуга» | латинська |
familia «родина, сім’я, челядь» | латинська |
fa | польська |
фа | російська |
fa | словацька |
fá | словенська |
fa | чеська |
fa «тс.» | ? |
факі́в «половий віл»
запозичення з угорської мови;
уг. [fakóu̯] «віл сірої масті», fakó «блідий, бляклий, половий, буланий (про коня), злинялий» є суфіксальним похідним від fa «дерево», спорідненого з манс. рå, комі, удм. мар. пу «тс., дрова», нен. пя, сельк. рū, ро, що продовжують урал. *puwe «дерево», яке, можливо, має й алтайські зв’язки (пор. нан. ре «береза», евен. hijika «ліс»);
ч. [fak] «кінь світлої масті», слц. fako «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
фа́
«віл сірої масті»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
рå | мансійська |
пу «тс., дрова» | марійська |
пя | ненецька |
fako «тс.» | словацька |
fakóu̯ «віл сірої масті» | угорська |
fakó «блідий, бляклий, половий, буланий (про коня), злинялий» | угорська |
fa «дерево» | угорська |
пу «тс., дрова» | удмуртська |
*puwe «дерево» | уральські |
fak «кінь світлої масті» | чеська |
рū | ? |
ре | ? |
hijika | ? |
ро | ? |
пу | ? |
фасо́ла «смуток, журба»
зіставляється з нім. Faselei «нісенітниця, дурниці» (SW I 724) і (муз.) fa, sol «фа, соль» (Brückner 119);
п. заст. fasoł(y) «сварка; турбота; жарти» неясне;
очевидно, запозичення з польської мови;
Фонетичні та словотвірні варіанти
фасол
«колотнеча (1627), фасолы «многи печали»
(XVII ст.)
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
Faselei «нісенітниця, дурниці» | німецька |
sol «фа, соль» | німецька |
fa | німецька |
fasoł(y) «сварка; турбота; жарти» | польська |
соль «п’ятий звук музичної гами і нота, що позначає цей звук» (муз.)
пор. назви інших звуків і нот музичної гами іт. re «ре», mi «мі», fa «фа», la «ля», si «сі», утворених також на базі початкових складів слів другого, третього, четвертого, шостого і сьомого рядків першої строфи того ж гімну;
іт. sol «тс.» походить від лат. sol-, що є початковим складом слова solve (форми 2-ї ос. одн. наказового способу від дієслова solvere (solvo) «платити; нести, терпіти; виконувати, стримувати; віддячувати, відшкодовувати; спокутувати; звільняти; ламати, знімати», яким починається п’ятий рядок першої строфи латинського релігійного гімну св. Іоанну Хрестителю, написаного в XI ст. Павлом Дияконом;
запозичення з італійської мови;
р. бр. соль, п. ч. sol, болг. сол, слн. sól;
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
соль | білоруська |
сол | болгарська |
re «ре» | італійська |
sol «тс.» | італійська |
sol- | латинська |
sol | польська |
соль | російська |
sól | словенська |
sol | чеська |
назви | ? |
mi «мі» | ? |
fa «фа» | ? |
la «ля» | ? |
si «сі» | ? |
Іоанну | ? |
Павлом | ? |
сольфе́джіо «вокальні вправи для розвитку слуху й голосу та набуття навичок читати ноти» (муз.)
запозичення з італійської мови;
іт. solfеggio «сольфеджіо» пов’язане з solfa «гама (музична)», утвореним з назв двох нот музичної гами sol «соль» і fa «фа»;
р. сольфе́джио, сольфе́джо, бр. сальфе́джыо, п. ч. слц. solfeggio, болг. солфе́жио, схв. солфèђо, слн. solféggio;
Фонетичні та словотвірні варіанти
сольфе́джо
«тс.»
сольфеджува́ти
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
сальфе́джыо | білоруська |
солфе́жио | болгарська |
solfеggio «сольфеджіо» | італійська |
solfeggio | польська |
сольфе́джио | російська |
солфèђо | сербохорватська |
solfeggio | словацька |
solféggio | словенська |
сольфе́джо | українська |
solfeggio | чеська |
solfa «гама (музична)» | ? |
sol «соль» | ? |
fa «фа» | ? |
чудограй «дурман, Datura stramonium L.» (бот.)
запозичення з угорської мови;
уг. [csudafa] «тс.» зазнало впливу рум. [ciumăfai] «тс.», яке вважається видозміненим уг. csіudafa;
уг. [csudafa] є складним словом, де перший компонент [csuda] «чудо» слов’янського походження, пов’язаний з псл. čudo, укр. чу́до, а другий fa «дерево» споріднений з фін. puu, нен. пя «тс.», що зводяться до урал. *puwe «дерево»;
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
пя «тс.» | ненецька |
čudo | праслов’янська |
ciumăfai «тс.» | румунська |
csudafa «тс.» | угорська |
csіudafa | угорська |
csudafa | угорська |
чу́до | українська |
*puwe «дерево» | уральські |
puu | фінська |
csuda «чудо» | ? |
fa «дерево» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України