EX — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичення з польської мови;

п. [egzum] «зараз, негайно; конче, будьщо» виникло з поєднання лат. ex «з, від» і nunc (‹*num-ce або *nun-ce) «тепер, зараз, негайно», якому з іншим розташуванням складників відповідає хет. ki-nun «тепер» і яке складається з первісного прислівника *num (або *nun), спорідненого з псл. nyně, укр. нині, і вказівної частки *-с(е) «тут», спорідненої з псл. sь «цей», укр. сей;

очевидно, запозичення з російської мови, в якій могло бути утворене від прикметника экзоти́ческий (за аналогією до відношень типу лири́ческий – ли́рика, физи́ческий – фи́зика і под.), що походить від фр. exotique «екзотичний», яке через лат. exōticus «іноземний, чужинний» зводиться до гр. ἐξωτικός «тс.», пов’язаного з прислівником ἔξ ω «ззовні, знадвору», похідним від ἔξ «від, з», спорідненого з лат. ex, псл. iz, укр. із, з;

р. экзо́тика, бр. экзо́тыка, п. egzotyka, ч. слц. exotika, вл. eksotika, болг. екзо́тика, м. егзотика, схв. егзотика, слн. eksótika;

лат. ex, ē (ex-, ē-) «із, ви-» споріднене з псл. iz- ‹ *(j)ьz(-), укр. з(-), із(-) (прийменником і префіксом);

функцію префіксального компонента із значенням «колишній» ex y народній латині розвинуло в словосполученнях з іменником спочатку в формі аблатива (ex consule «(вийшовши) з (посади) консула»), що згодом замінилась формою називного відмінка (expatricius «колишній патрицій»);

запозичено з латинської мови через французьку (фр. ex-ministre «колишній міністр» і под.);

р.-бр. экс-, п. слн. eks-, ч. слц. ех-, болг. м. схв. екс-;

запозичення з російської мови;

р. э́кстренный виводиться від э́кстра «терміновість, невідкладність», запозиченого, очевидно, з німецької мови;

н. Extra «окреме видання, особливий випадок» походить від лат. extrā (ordinem) «поза (нормою, порядком)», пов’язаного з ex «із»;

бр. э́кстранны, болг. е́кстрен;

н. exzentrisch, фр. excentrique походять від пізньолат. ехcentricus «позбавлений центра», утвореного з прийменника ex «із» та іменника centrum «середина, центр»;

запозичення з західноєвропейських мов;

р. эксцентри́чный, эксцентри́ческий, бр. эксцэнтры́чны, п. ekscentryczny, ч. слц. excentrický, вл. ekscentriski, болг. ексцентри́чен, м. ексцентричен, схв. ексцèнтричан, слн. ekscéntričen;

псл. ехъ;

первісний вигук, що має відповідники в деяких інших індоєвропейських мовах – пор. англ. eh (вигук перепитування, здивування), фр. eh «е, ей», лат. ēheu «ех, ах», – характер зв’язків яких із слов’янськими встановити важко;

р. бр. эх (вигук докору, жалю), п. ч. ech, eh (вигук невдоволення, нетерпіння, знеохочення), слц. ech, eh «тс.», болг. м. ex (вигук захоплення, вболівання, незгоди), слн. èh (вигук обурення);

псл. iz, iz (‹*jьz);

споріднене з лит. ìš «із», [ìž], лтс. iz, прус. is, is «тс.», алб. ith «за, позаду», лат. ex «із», гр. ἐξ, ἐκ, гал. ex, ірл. ess;

іє. *eg’hs або *ek ̑(s);

в українській, як і в деяких інших слов’янських мовах, псл. iz фонетично збіглося з псл. *sъп;

р. из, из-, бр. з, са, др. изъ, из(ъ)-, п. вл. нл. z, ze, ч. z, ze, z-, слц. z, zo, z, болг. схв. из, из-, м. [из] «крізь; по», из- «ви-», слн. iz, iz, стсл. из, из-;