DU — ЕТИМОЛОГІЯ
да́ві «сьогодні вранці; недавно, допіру, колись Ж, ВеЗн»
псл. davě, пов’язане з davьnъ;
споріднене з лат. du, dūdum «нещодавно, тільки-но», гр. δήν(‹δϜάν) «довго, давно», дінд. dūráḥ «далеко», вірм. tew «довгий час», хет. tuwa «вдалині»;
іє. *dū(*dōu-, dvā-) «протягати» (стосовно простору і часу);
р. да́веча, [да́ве] «нещодавно», др. давѣ «вчора, нещодавно», вл. dejeto, ст. dajeto (‹*davě-to), нл. dajto (‹*davě-to) «раніше», полаб. dóvaa «щойно», болг. одеве «недавно», слн. dávi «сьогодні вранці», стсл. давѣ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
да́віда
да́віки
«тс.»
зда́вішня
«зрання»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
одеве «недавно» | болгарська |
dejeto | верхньолужицька |
tew «довгий час» | вірменська |
δήν «довго, давно» (‹δϜάν) | грецька |
dūráḥ «далеко» | давньоіндійська |
давѣ «вчора, нещодавно» | давньоруська |
*dū(*dōu-, dvā-) «протягати» (стосовно простору і часу) | індоєвропейська |
du | латинська |
dajto «раніше» (‹*davě-to) | нижньолужицька |
dóvaa «щойно» | полабська |
davě | праслов’янська |
да́веча | російська |
dávi «сьогодні вранці» | словенська |
давѣ | старослов’янська |
да́ве «нещодавно» | українська |
tuwa «вдалині» | хетська |
dūdum «нещодавно, тільки-но» | ? |
dajeto (‹*davě-to) | ? |
іти́
псл. (j)iti (‹*ei-tei), *jьdǫ, (‹*ĭd-) із суфіксом -do- в теп. ч. (як і в псл. jadǫ: jati, jaxati, укр. ї́ду, ї́хати, bǫdǫ: byti, укр. бу́ду, бу́ти), перенесеним в деяких слов’янських мовах і в інфінітив (р. идти́, укр. [істи́]‹*ід-ти)՝, – споріднене з лит. eĩti «іти», лтс. iêt «тс.», прус. ēit «іде», лат. it «тс.» (īre «йти»), гот. iddja «йшов», гр. εσι «піде», ἵμεν «підемо», ав. aēiti «іде», дінд. éti «тс.», imáh «ідемо», тох. А В yäš «іде», ymäs «ідемо»;
р. идти́, итти́, иду́, бр. іці́, ісці́, іду́, др. ити́, иду́, п. iść, idę, ст. (j)ić, (j)ici, ч. jíti, jdu, слц. ísť, idem, вл. hić, (j)du, ил. hyś, du, полаб. ait, áidQ, болг. и́да, м. иде, схв. сти, ти, ћи, дēм, слн. нti, ídem, стсл. ити, идж;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вийстє
«хід угору; подорож»
ви́йстя
«вихід»
за́йда
зайде́й
за́йдений
«зайшлий»
зайде́нний
«сердитий, запальний»
зайде́я
ити́
іду́
ійти́
істи́
ісьти́
іти́ся
йду
йти
йти́ся
обійти́
«доглянути; забезпечити необхідним»
обійти́ся
прийде́шнє
прийде́шній
прийді́шний
прийдя́чка
«приблуда»
про́йда
пройде́шній
пройдо́ха
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
aēiti «іде» | авестійська |
іці́ | білоруська |
ісці́ | білоруська |
іду́ | білоруська |
и́да | болгарська |
hić (j)du | верхньолужицька |
(j)du | верхньолужицька |
du | верхньолужицька |
iddja «йшов» | готська |
ει˜σι «піде» | грецька |
ἵμεν «підемо» | грецька |
éti «тс.» | давньоіндійська |
imáh «ідемо» | давньоіндійська |
ити́ | давньоруська |
it «тс.» (īre «йти») | латинська |
īre | латинська |
iêt «тс.» | латиська |
eĩti «іти» | литовська |
иде | македонська |
ait | полабська |
áidǫ | полабська |
iść | польська |
idę | польська |
(j)ić | польська |
(j)ici | польська |
(j)iti | праслов’янська |
*ei-tei | праслов’янська |
*jьdǫ | праслов’янська |
*ĭd- | праслов’янська |
jadǫ | праслов’янська |
jati | праслов’янська |
jaxati | праслов’янська |
bǫdǫ | праслов’янська |
byti | праслов’янська |
ēit «іде» | прусська |
идти́ | російська |
идти́ | російська |
итти́ | російська |
иду́ | російська |
ùсти | сербохорватська |
ùти | сербохорватська |
ùћu | сербохорватська |
ísť | словацька |
idem | словацька |
інti | словенська |
ídem | словенська |
ити | старослов’янська |
идж | старослов’янська |
yäš «іде» | тохарська А |
ymäs «ідемо» | тохарська В |
ї́ду | українська |
ї́хати | українська |
бу́ду | українська |
бу́ти | українська |
істи́ | українська |
*ід-ти | українська |
иду́ | українська |
jíti | чеська |
jdu | чеська |
üдēм | ? |
ти
псл. ty;
споріднене з лит. tù «ти», лтс. tu, прус. tou, tu, гот. þū˘, двн. dū˘, вірм. du, дірл. tú, алб. ti (*tū), лат. tū, гр. σύ, дор. τύ дперс. tuvam, ав. tū, tvēm, дінд. tvám, tuvam, тох. A tu; іє. *tū˘ «тс.». – Фасмер IV 130; Черных ІI 274–275; Горяев 381; Brückner 587; Machek ESJČ 663; Holub–Kop. 398; Schuster-Šewc 1566; Младенов 633; Skok III 466; ESSJ Sl. gr. II 704–706; Trautmann 331–332; Mühl.–Endz. IV 254–255; Kluge–Mitzka 145; Brugmann Grundriss II 2, 383–384; Demonstrativpron. 30–32; Walde–Hofm. II 712; Frisk II 817; Uhlenbeck 113, 118; Pokorny 1097–1098. – Пор. тебе́;
р. бр. др. ты, п. ч. слц. вл. нл. ty, полаб. tåi, болг. м. ти, схв. ти̑, слн. tí, стсл. ты;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ти
«тобі»
ти́кало
«той, хто говорить на ти»
ти́кати
«звертатися на ти»
ти́катися
тя
«тебе»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
tū | авестійська |
tvēm | авестійська |
ti (*tū) | албанська |
*tū | албанська |
ты | білоруська |
ти | болгарська |
ty | верхньолужицька |
du | вірменська |
þū˘ | готська |
σύ | грецька |
dū˘ | давньоверхньонімецька |
tvám | давньоіндійська |
tuvam | давньоіндійська |
tú | давньоірландська |
tuvam | давньоперська |
ты | давньоруська |
τύ | дорійський |
*tū˘ | індоєвропейська |
tū | латинська |
tu | латиська |
tù «ти» | литовська |
ти | македонська |
ty | нижньолужицька |
tåi | полабська |
ty | польська |
ty | праслов’янська |
tou | прусська |
tu | прусська |
ты | російська |
ти̑ | сербохорватська |
ty | словацька |
tí | словенська |
ты | старослов’янська |
tu | тохарська А |
ty | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України