DU — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. davě, пов’язане з davьnъ;

споріднене з лат. du, dūdum «нещодавно, тільки-но», гр. δήν(‹δϜάν) «довго, давно», дінд. dūráḥ «далеко», вірм. tew «довгий час», хет. tuwa «вдалині»;

іє. *dū(*dōu-, dvā-) «протягати» (стосовно простору і часу);

р. да́веча, [да́ве] «нещодавно», др. давѣ «вчора, нещодавно», вл. dejeto, ст. dajeto (‹*davě-to), нл. dajto (‹*davě-to) «раніше», полаб. dóvaa «щойно», болг. одеве «недавно», слн. dávi «сьогодні вранці», стсл. давѣ;

псл. (j)iti (‹*ei-tei), *jьdǫ, (‹*ĭd-) із суфіксом -do- в теп. ч. (як і в псл. jadǫ: jati, jaxati, укр. ї́ду, ї́хати, bǫdǫ: byti, укр. бу́ду, бу́ти), перенесеним в деяких слов’янських мовах і в інфінітив (р. идти́, укр. [істи́]‹*ід-ти)՝, – споріднене з лит. eĩti «іти», лтс. iêt «тс.», прус. ēit «іде», лат. it «тс.» (īre «йти»), гот. iddja «йшов», гр. εσι «піде», ἵμεν «підемо», ав. aēiti «іде», дінд. éti «тс.», imáh «ідемо», тох. А В yäš «іде», ymäs «ідемо»;

р. идти́, итти́, иду́, бр. іці́, ісці́, іду́, др. ити́, иду́, п. iść, idę, ст. (j)ić, (j)ici, ч. jíti, jdu, слц. ísť, idem, вл. hić, (j)du, ил. hyś, du, полаб. ait, áidQ, болг. и́да, м. иде, схв. сти, ти, ћи, дēм, слн. нti, ídem, стсл. ити, идж;

псл. ty;

споріднене з лит. tù «ти», лтс. tu, прус. tou, tu, гот. þū˘, двн. dū˘, вірм. du, дірл. tú, алб. ti (*tū), лат. tū, гр. σύ, дор. τύ дперс. tuvam, ав. tū, tvēm, дінд. tvám, tuvam, тох. A tu; іє. *tū˘ «тс.». – Фасмер IV 130; Черных ІI 274–275; Горяев 381; Brückner 587; Machek ESJČ 663; Holub–Kop. 398; Schuster-Šewc 1566; Младенов 633; Skok III 466; ESSJ Sl. gr. II 704–706; Trautmann 331–332; Mühl.–Endz. IV 254–255; Kluge–Mitzka 145; Brugmann Grundriss II 2, 383–384; Demonstrativpron. 30–32; Walde–Hofm. II 712; Frisk II 817; Uhlenbeck 113, 118; Pokorny 1097–1098. – Пор. тебе́;

р. бр. др. ты, п. ч. слц. вл. нл. ty, полаб. tåi, болг. м. ти, схв. ти̑, слн. tí, стсл. ты;