CANTUS — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичення з французької мови;

фр. accent «наголос» пов’язане з лат. accentus «тс.», утвореним з префікса ad- (›ас-) «до-, при-» і іменникової основи cantus «спів, звуки», похідної від дієслова саrеrе «співати, звучати»;

лат. accentus є калькою гр. προσψδία «наголос», утвореного з префікса προσ«до-, при-» і основи ἄδω (ἄείδω) «співаю»;

р. болг. м. акце́нт, бр. акцэ́нт, п. ч. слц. вл. akcent, схв. àкцен(а)т, слн. akcènt;

запозичене з німецької мови, можливо, через польську;

нім. Kante «ребро, край» походить від фр. ст. cant «тс.», яке зводиться до лат. cantus «обід колеса», мабуть, галльського походження (*kanto «край, кут», пор. кімр. cant «коло, обід», брет. cant «круг», споріднені з псл. *kǫtъ, укр. кут);

р. бр. болг. кант, п. kant;

через посередництво польської мови запозичене з латинської;

лат. cantus «спів» повʼязане з cano, -ere «співати, грати», спорідненим з кімр. саnи, брет. саnа «тс.», дірл. canim сспіваю», гр. καναχή «шум, звучання», тох. А kan «мелодія», гот. hana «півень», можливо, також р. укр. ка́ня «яструб»;

р. бр. кант, п. kant, болг. заст. кантус, ка́нти «вірш з урочистого приводу»;