AUF — ЕТИМОЛОГІЯ | Горох — українські словники

ЗМІСТ

васа́л

запозичення з французької мови;

фр. vassal походить від слат. vassallus, пов’язаного з vassus «слуга»;

останнє є словом кельтського (галльського) походження, пор. гал. (Dago-)uassus (особове ім’я), а також дбрет. uuas, брет. gewaz «слуга», кімр. корн. gwas «юнак, слуга», ірл. foss «слуга», що зводяться до іє. *upostho- (пор. споріднене дінд. -upa-sthānam «опіка, служба»), перший компонент якого *upo- (›пкельт. *wo-›гaл. wa-) відповідає дінд. upa «понад», гр. ὑπό «під», гот. іuр «вгору», нвн. auf «на», другий stho- (›пкельт. *tsos› ›гал. -ssus) відповідає дінд. sthā- «стояти», лат. sto «стою», псл. stati (stojǫ), укр. ста́ти;

р. вассал, бр. болг. васа́л, п. wasal, ч. vasal, слц. vazal, м. вазал, схв. ваàзāл, слн. vazal;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
васа́л	білоруська
васа́л	болгарська
gewaz «слуга»	бретонська
іuр «вгору»	готська
ὑπό «під»	грецька
uuas	давньобретонська
upa «понад»	давньоіндійська
sthā- «стояти»	давньоіндійська
*upostho- (пор. споріднене дінд. -upa-sthānam «опіка, служба»)	індоєвропейська
foss «слуга»	ірландська
gwas «юнак, слуга»	кімрська
gwas «юнак, слуга»	корнська
sto «стою»	латинська
вазал	македонська
auf «на»	нововерхньонімецька
wasal	польська
stati (stojǫ)	праслов’янська
вассал	російська
ваàзāл	сербохорватська
vassallus	середньолатинська
vazal	словацька
vazal	словенська
ста́ти	українська
vassal	французька
vasal	чеська
vassus «слуга»	?
upo- (›пкельт. wo-›гaл. wa-)	?
stho- (›пкельт. *tsos› ›гал. -ssus)	?

вись

псл. ѵys-okъ, очевидно, похідне від зниклого прикметника *ѵуsъ, що зводиться до іє. *upso-s;

споріднене з гр. ὕψος «висота», ύψηλός «високий», дірл. ūasal «високий», ірл. ōs, ūas «зверху, над», двн. ūf «на», дангл. ūp, нвн. auf «тс.»;

р. высь, высо́кий, бр. высачыня́, вышыня́, высо́кі, др. высь, высокъ, п. wyżyna, wysoki, ч. výša, výšina, vysoký, слц. výška, vyšáva, vysoký, вл. wusoki, нл. wusoki, husoki, полаб. voisüt′e, болг. висина́, висо́к, м. вис, висок, вишина, схв. висùна, вùсок, слн. víšavje, visòk, стсл. высокъ;

Фонетичні та словотвірні варіанти

nepeвища́mu

вивисша́ти «робити високим»

висиня́

висо́кий

висота́

висо́тник

височина́

височі́нь

височі́ти

ви́сшість «зверхність, високе положення, почуття переваги»

ви́ша «висота»

вишина́

вишиня́

ви́шка

ви́шки «горище (в хаті, хліві)»

ви́шник «вищий, старший»

ви́шній

ви́шок «вершина, шпиль»

вища́ти

ви́щий

вищина́ «висота»

ви́щість

ві́шки

ву́шка «тс.»

ву́шки

завви́шки

зави́шка

зви́жка «перевищення, надмір»

зви́со́ка

звиш

навви́шки

навзви́щ

перевижша́ти

пере́вишка «зверхність, перевага»

переви́щити

переви́щувати

підви́щити

уви́сь

уви́шень «вгору»

уви́шки

узви́шшя

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
высачыня́	білоруська
висина́	болгарська
wusoki	верхньолужицька
ὕψος «висота»	грецька
ūp	давньоанглійська
ūf «на»	давньоверхньонімецька
ūasal «високий»	давньоірландська
высь	давньоруська
*upso-s	індоєвропейська
ōs	ірландська
вис	македонська
wusoki	нижньолужицька
husoki	нижньолужицька
auf «тс.»	нововерхньонімецька
voisüt′e	полабська
wyżyna	польська
wysoki	польська
ѵys-okъ	праслов’янська
высь	російська
висùна	сербохорватська
výška	словацька
vyšáva	словацька
vysoký	словацька
víšavje	словенська
visòk	словенська
высо́кий	українська
вышыня́	українська
высо́кі	українська
высокъ	українська
висо́к	українська
висок	українська
вишина	українська
вùсок	українська
výša	чеська
výšina	чеська
vysoký	чеська
*ѵуsъ	?
ύψηλός «високий»	?
ūas «зверху, над»	?
высокъ	?

ги́ра (вигук, яким підганяють коня)

польське посередництво було можливе лише в той період, коли в польській мові вигук виступав у формі hyrá і ще зберігав значення, властиве йому в німецькій мові;

нім. híeráuf «на це; сюди вгору» утворилося з прислівника hier «тут», спорідненого з псл. sь «цей», укр. сей, і прийменника auf «на, вгору», спорідненого з гр. ὕπό «під», дінд. úpa «напроти, до, при»;

можливо, через польське посередництво запозичене з німецької мови;

п. [hyro] (вигук, яким примушують коня подати назад);

Фонетичні та словотвірні варіанти

ги́ри́ти «нести, тягти насилу»

гирува́ти «з зусиллям тягти; спонукати, збуджувати»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
ὕπό «під»	грецька
úpa «напроти, до, при»	давньоіндійська
híeráuf «на це; сюди вгору»	німецька
hyro (вигук, яким примушують коня подати назад)	польська
sь «цей»	праслов’янська
сей	українська
hier «тут»	?
auf «на, вгору»	?

гіпо́теза

через польське або німецьке посередництво (нім. Hypothése) запозичене з латинської мови;

лат. hypothesis походить від гр. ὑπόϑεσις «підкладка; основа; (основна) думка, тема; припущення, гіпотеза», утвореного від дієслова ὑποτίϑημι «підкладаю, кладу в основу; висловлюю, припускаю», що складається з префікса ὑπό- «під-», спорідненого з нім. auf «на», англ. up «угору», і дієслова τίϑημι «кладу», спорідненого з псл. děti, dějǫ «класти, кладу», укр. ді́ти, ді́ну;

р. гипо́теза, бр. гіпо́тэза, п. hipoteza, ч. слц. hypotéza, вл. hypoteza, болг. м. схв. хипоте́за, слн. hipotéza;

Фонетичні та словотвірні варіанти

гіпотети́чний

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
up «угору»	англійська
гіпо́тэза	білоруська
хипоте́за	болгарська
hypoteza	верхньолужицька
ὑπόϑεσις «підкладка; основа; (основна) думка, тема; припущення, гіпотеза»	грецька
hypothesis	латинська
хипоте́за	македонська
auf «на»	німецька
hipoteza	польська
děti	праслов’янська
гипо́теза	російська
хипоте́за	сербохорватська
hypotéza	словацька
hipotéza	словенська
ді́ти	українська
hypotéza	чеська
ὑποτίϑημι «підкладаю, кладу в основу; висловлюю, припускаю»	?
ὑπό- «під-»	?
τίϑημι «кладу»	?
dějǫ «класти, кладу»	?
ді́ну	?

Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України