ANO — ЕТИМОЛОГІЯ

очевидно, результат скорочення ствердного звороту типу *а іно́ так «а тільки так», а іно се́ (це) «а тільки се (це)» (пор. іно́се «гаразд; звичайно») з дальшим злиттям його решти а іно́ в айно́;

перенесення наголосу (а́йно зам. айно́) викликане затемненням походження слова, можливо, також під впливом п. розм. ano «так», слц. áno «тс.» з наголосом на першому складі;

результат злиття сполучника а і обмежувальної частки (згодом також сполучника) но «тільки»;

менш переконливе припущення (Шанский ЭСРЯ II, 98 – 99; Преобр. І 1; ЭССЯ 1, 36–37; Sadn.– Aitz. VWb. T 4; Zubatý LF 36, 113) про утворення псл. ano з а і ono;

р. ан, бр. [ано́] «а втім», др. ано «а, але, та», анъ «тс.», п. ano «проте, однак», слн. àn «але, а», anti «все-таки, проте; однак; але ж»;

припущення, що укр. ону́к є прямим рефлексом псл. *onukъ (Ильинский РФВ 65, 227–228) залишається сумнівним: укр. онук могло виникнути з старішого внук фонетичним шляхом, пор. [озва́р] з узва́р;

висловлювалась також думка (Vaillant RÉS 11, 206) про зв’язок з дінд. anváṅ «наступний», похідним від ánu «після, за, вздовж, відповідно», ав. anu «тс.»;

значення «дід» змінилося на «внук» внаслідок семантичного процесу поляризації, досить поширеного в термінології спорідненості і свояцтва;

у такому випадку первісне значення варіантів *an, *han і *san було «предок, попередник, голова роду» (пор. гр. ἀνά «вгору»» що, здається, належить сюди також);

іє. *an-‹*han«предок», звідки, можливо, також дінд. sána «старий», ав. hana «тс.», лат. senex «стара людина», дірл. sen «старий», вірм. hin, лит. senas «тс.»;

споріднене з лат. anus «баба», двн. ano «предок», ana «баба», свн. ane «дід, предок», enel «дід; внук», нвн. Ahn «предок», Enkel «внук», прус. ane «баба», лит. anýta «свекруха», афг. anā «бабуся», хет. annaš «мати», hannaš «бабуся», лікійськ. xñna «тс.»;

псл. vъnukъ ‹*onukъ ‹ *onoukъ;

р. внук, бр. унук, др. вънукъ, п. вл. нл. wnuk, ч. слц. vnuk, болг. внук «внук; небіж», м. внук «внук; нащадок», схв. ỳнук, слн. vnúk;