ANIMUS — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичення з французької мови;

фр. anémone походить від гр. ἀνεμώνη «анемона», пов’язаного з ἀνεμος «вітер», спорідненим з дінд. ánіlaḥ «тс.», ániti «дихає», лат. animus «душа, дух», псл. vonja «запах», укр. воня́ти;

грецька назва зумовлена тим, що час цвітіння рослини збігається з періодом вітрів, або тим, що тонке стебло її хитається від будь-якого вітру;

р. анемо́н, анемо́на, бр. болг. анемо́на, n. anemon, ч. anemónka, слц. anemonka, слн. anemóna;

псл. vonjati, очевидно, похідне від *vonja (‹*onja) «запах»;

споріднене з дінд. ániti «дихає», гр. ἄνεμος «вітер, подув», лат. animus «дух», гот. us-anan «видихати», сірл. anāl «дихання»;

пор. семантичну паралель в українській мові: дух – ди́хати і дух «запах», духи́ «парфуми»;

за іншим припущенням (Brückner ZfSlPh 2, 309; Machek ESJČ 704; БЕР І 176), псл. *vonja походить від гіпотетичного *[v]odnja, яке зіставляється з лит. úosti «нюхати» і лат. odor «запах»;

р. воня́ть, бр. [ване́ць], п. wonieć «пахнути», ч. voněti, слц. voňať, вл. wonjeć, нл. wonjaś «тс.», болг. воня́ «смердіти», схв. вòњати «пахнути; нюхати», слн. vonjáti «пахнути», цсл. воɴгати «тс.»;