ADAM — ЕТИМОЛОГІЯ

через посередництво старослов'янської і грецької мов (гр. Ἀδάμ) запозичено з гебрайської;

гебр. Ādām утворено від іменника ādām «людина», спорідненого з ар. ādamí «людська істота, людина», ак. ādmu «дитина»;

можливий також зв’язок з гебр. ādam «бути червоним» або з гебр. adāmā «(червона) земля» (пор. семантичну паралель: лат. homō «людина» ‹ ‹ * «земна» від humus «земля»);

р. бр. болг. Ада́м, др. Адамъ, п. ч. слц. нл. Adam, вл. Hadam, схв. Àдам, слн. Adam, стсл. Адамъ;

менш переконливі пояснення я, що виходять з аzъ як первісної праслов’янської форми, незрозумілої на тлі індоєвропейських фактів: гіпотези про існування паралельних іє. *eĝ(h)eom і [*ōg(h)om] (Ernout–Meillet 342; Walde–Hofm. I 395; Milewski SPAU 37, 10, 7), злиття *а і *ězъ (Bern. I 35; Brugmann Grundriss II 2, 382), де в *а вбачають підсилювальну частку типу дінд. ād (Zubatý LF 36, 345–346), вплив дієслівного закінчення 1-ї особи одн. -ō (Pedersen KZ 38, 317);

кінцеве іє. -om, звідки псл. -ъ, пояснюється антиципацією дієслівного закінчення (Machek ESJČ 213–214);

не має задовільного пояснення псл. а- при іє. е-;

не ясна причина відпадіння кінцевого -z (припускається вплив займенника ty);

azъ, таким чином, є вторинним діалектним утворенням, що виникло через відпадіння початкового j-;

зокрема, щодо появи j- найвірогідніше пояснення (Brückner 195–196; Sławski I 477–479), за яким псл. jazъ (‹ *ězъ) постало внаслідок прейотації ě ‹ ē, подовження якого пояснюється наголошуванням слова;

не всі деталі походження слова з’ясовані;

іє. *еg̑-/[еg̑h-], *еg̑o eme «ось я» (ЭССЯ 1, 100–102);

споріднене з лит. àš, ст. еš, прус. as, (рідк.) es, лтс. es, дінд. ahám, ав. azǝm, дперс. adam, вірм. es, гот. ik, двн. ih (нвн. ich), венет. еχо, гр. ἐγώ, лат. ego;

псл. аzъ/jazъ (‹ *jězъ ‹ *ězъ);

р. бр. я, др. язъ, я, п. ja, ст. jaz, ч. já, ст. jáz, слц. вл. нл. ja, полаб. jo (‹ *ja), joz (‹ *jazъ), болг. аз, [яз], м. jac, схв. jа̑, слн. jàz, [jâ], стсл. азъ, цсл. азъ;