AB — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичення з французької мови;

фр. abat-jour утворено з дієслова abattre «збивати, ослабляти», яке складається з префікса а-, пов'язаного з лат. ab «від», ab- (перед приголосними c, q, t – abs-) «геть, у-», спорідненим з гр. ἄπο, ἀπο- «від, геть», гот. af «від», і дієслова battre «бити», пов’язаного з лат. battuere, *battere «тс.», спорідненим з укр. бат, та з іменника jour «день, світло»;

р. бр. болг. м. Абажу́р, n. abażur, ч. слц. abažúr, схв. Аба́жу́р;

запозичення з німецької мови;

нім. Absatz «перерва, пауза, уступ, абзац» є похідним від дієслова absetzen «відсувати, відставляти», утвореного з префікса ab- «від-, з-», спорідненого з гот. af «від», лат. ab «тс.», і дієслова setzen «садити», пов’язаного з двн. sẹzzen, дангл. sẹttan, англ. set i спорідненого з псл. saditi, укр. сади́ти;

р. бр. абза́ц, болг. а́бзац, схв. абзац;

фр. avant-garde складене з двох слів – avant «попереду», від лат. abante «тс.», утвореного з прийменників ab «від» і ante «перед», спорідненого з гр. ἀντί «напроти», і garde «сторожа, загін», від франк. *wardôn «бути на сторожі», спорідненого з нім. warten «доглядати, чекати»;

запозичено з французької мови, очевидно, через російську;

р. бр. болг. аванга́рд, n. awangarda, ч. слц. avantgarda, вл. awantgarda, м. аванга́рда, схв. а́ванга́рда, слн. avantgàrda;

через старослов’янську мову запозичено в давньоруську з грецької;

гр. Ἀβραάμ відтворює гебрайську форму імені Ἀḇrāhám «батько багатьох», яка є видозміною гебр. Ἀḇrám «батько високий», утвореного з ābh «батько», спорідненого з арам. ābh, abba, ар. еф. ab «тс.», і rām «високий, піднесений», пов’язаного, очевидно, з rum «височіти, підносити», спорідненим з арам.-сір. ram «височів», ар. rama «підняв»;

р. бр. Авра́м, др. Авра(а)мъ, п. ч. слн. Abraham, слц. Abrahám, болг. Авра́м, Авраа́мий, схв. Àврāм, Àбрāм, Ȁбрахам, стсл. Авраамъ;

запозичення з новолатинської мови;

нлат. apogaeum походить від гр. ἀπόγαιον «віддаль від Землі», утвореного з префікса ἀπο«від», спорідненого з лат. ab «тс.», і етимологічно неясного іменника γαĩα (γη) «земля»;

р. болг. апоге́й, бр. апаге́й, п. ч. слц. вл. apogeum, схв. апòгēј, апоге́ја, слн. apogéj;

гр. ἀποπληξία утворено від дієслова ἀποπλήσσω «вражаю ударом», що складається з префікса ἀπο- «від-», спорідненого з лат. ab«тс.», і дієслова πλήσσω «б’ю, вражаю», спорідненого з лат. plango «б’ю з тріском», укр. пла́кати;

через латинську мову (лат. apoplexia) або безпосередньо запозичено з грецької;

р. болг. апопле́ксия, бр. апапле́ксія, n. apopleksja, ч. apoplexie, слц. apoplexia, схв. апоплèксија, слн. apopleksíja;

через західнослов’янське і, можливо, німецьке посередництво запозичено з латинської мови;

лат. apothēca походить від гр. ἀποϑήκη «склад», пов’язаного з дієсловом ἀποτίϑημι «відкладаю, ховаю, зберігаю», утвореним з префікса ἀπό- «від-», спорідненого з лат. ab«тс.», і дієслова τίϑημι «кладу», спорідненого з псл. děti, укр. діва́ти;

р. болг. апте́ка, бр. аптэ́ка, n. apteka, [aptyka], ст. apoteka, ч. apatyka, слц. apatéka, apatieka, вл. apoteka, aptyka, нл. (h)apte(j)ka, м. аптека, схв. апоте́ка, слн. apotéka;

не зовсім ясне утворення з прийменника од «від» і скороченої основи іменника сторона́;

можливо, калька н. abseits «тс.», утвореного з прийменника ab «від» і основи іменника Seite «сторона»;

англ. line «лінія» походить від лат. līnea (звідки й укр. лі́нія), прийменник of «з, від» споріднений з нвн. ab «від», лат. ab, гр. ἀπό «геть, від», іменник type «штамп, відбиток, літера» походить від гр. τόπος «відбиток», пов’язаного з τύπτω «стукаю, б’ю», спорідненим з дінд. prastumpati «стукае», укр. то́пати, ту́пати;

англ. linotype «тс.» утворене на основі словосполучення line-of-type;

запозичено з англійської мови, можливо, через посередництво німецької чи французької (н. Linotype, фр. linotype);

р. болг. линотйп, бр. лінаты́п, п. ч. слц. linotyp, схв. лȕнотӣп, слн. linotype, linotaip;

֊р. ещё, [ощо], бр. яще, [аще́], др. още, еще, п. jeszcze, [eszcze], каш. [jesz, esz], ч. ještě, ст. ješče, слц. ešte, вл. hišće, нл. hyšćer, [hyšće, hyšći, hyšć, hešće], ст. ješće, ješći, ješći, полаб. jist‹*ješč(e), болг. о́ще, е́ще, [йо́ще], м. уште, схв. јȍште, jȍш, јȍшт, слн. šé, íšče (još, jošče, šče, iše), стсл. ѥштє, єштє, ѥште нє «вже більше не»;

етимологія слова, як і первісна форма, остаточно не встановлена;

можна припустити псл. (j)ešče, ošče, а також іšče (*jšče);

переважно зводять (Меііlet Etudes 155) до іє. *eti (наявного в лат. et «i», гр. ἔτι «ще досі, надто», гот. іþ «і, але», дінд. áti «надто, дуже», ав. aiti, поширеного часткою іє. *ke, псл. *čе (спорідненою з дінд. са, ав. čа, гр. τε, лат. que), тобто припускають первісну форму *etče, іє. *et-s-ke (з детермінантом -s-, як у гр. ἄψ : ἄπ, лат. abs : ab «від, з»);

зокрема зіставляється (Абаев ИЭСОЯ І 190) з ос. ӕstæi «потім», яке зводиться до дперс. at-ča;

вважається можливою також спорідненість з дінд. ácch «до, аж до», гр. ἔστε «аж, поки», лат. usque «аж, аж до; все» (іє. *eske/*eskhe) (Zubatý KZ 31, 11–12, 61; Meillet MSL 9, 375);

припущенню (Bern. I 454) про іє. *ad-s-ke як праформу, де першою частиною є прийменник *ad-, суперечить відсутність такого прийменника у слов’янських мовах;

недостатньо аргументовано спроби пов’язання з займенниковим коренем je-, укр. його́ (Brückner 196, 207; KZ 46, 202), як і з займенниковою основою e-/o- (Rozwadowski RS 7, 20);