-СЬ — ЕТИМОЛОГІЯ

ототожнення з оптативом від дієслова псл. jesmь (ESSJ Sl. gr. II 607; Machek ESJČ 542; Holub–Kop. 331; Holub–Lyer 436–437) помилкове;

результат функціональної видозміни колишньої форми давального (неповнозначного) відмінка псл. si (›сь, ś);

бр. -сь (калі́сь «колись», куды́сь «кудись» тощо), п. -ś (kiedyś «колись», kamoś «кудись» тощо), ч. -si (kdysi «колись», kamsi «кудись» тощо), слц. -si (kedysi «колись», kamsi «кудись» тощо), вл. -s (hdys a hdys «коли-неколи, часом»), нл. -sy (gdysy «іноді, часом», kamsy «кудись» тощо);

псл. *(j)estь, *(j)esmь, *(j)esi, (j)esmъ, (j)este, форми 3, l, 2 ос. одн. і l, 2 ос. мн. атематичного дієслова теперішнього часу від іє. *es/*s- (з сильним ступенем вокалізму у чергуванні із слабким, який виступає у 3 ос. мн. sǫtь, укр. суть);

найближчі відповідники: дінд. ásti, ásmi, ási, ав. asti, ahmi, ahi, гот. ist, im, is, гр. ἔστɩ (ἐστί), εἰμɩ, εἶ, лат. est, es (ст. ess), прус. asmai, assai, essei, лит. esti, est, esù (ст. і діал. esmúɩ), esi (іє. *esti, *esmi, *esi);

форма є постала внаслідок скорочення (j)estь, цей процес спостерігається вже у старослов’янській мові;

р. др. есть, бр. ёсць, п. jest, ч. jest, je, слц. вл. je, нл. jo, болг. м. е, схв. jȅcm(e), jȅ, слн. jè, стсл, єсть;

псл. kǫdy si означало «кудись собі» (kǫdy, як і всі інші питальні слова, мало також семантику неозначеності);

зведення частки -сь до псл. sь «цей» (Sławski І 492) або до дієслівної основи es- «бути» (Machek ESJČ 542) помилкове;

складне утворення з куди́ (‹ псл. kǫdy) і частки -сь (‹псл. si), що була формою давального відмінка зворотного займенника sę «себе»;

бр. куды́сь «кудись», п. kędyś «десь; кудись», ч. kudysi «якимось шляхом», слц. kadesi «кудись»;

результат злиття так, [та́ко] «так» і -сь (‹si);

можливо, виникло під впливом я́кось, пор. вираз [я́кось-та́кось бу́де] «якось буде»;