КОВЫЛЯТЬ — ЕТИМОЛОГІЯ

очевидно, запозичення з російської мови;

р. ки́вер походить, мабуть, за посередництвом якоїсь субстратної волзько-фінської мови з приголосним β як замінником іншомовного б (пор. мар. ки́вар (вим. kíßar) «велика дерев’яна чаша») з прибалтійсько-фінських мов (пор. ест. kübar «капелюх, шапка», [küpär], лів. kibàr (kübàr), фін. kypäri, [kypärä], вод. čūрäг «тс.»);

прибалтійсько-фінські слова є запозиченням з балтійських мов (пор. лит. kepùrė «шапка; кашкет», лтс. cepure «шапка», споріднені з псл. čерьсь, укр. чепе́ць);

менш обґрунтованим є пряме виведення слова (Kiparsky Baltend. 160) від сумнівного прибалт.-фін. *küvär;

ще сумнівніші інші пов’язання: з цсл. киворь (‹сгр. κιβώριον) «металевий кубок у формі бобового стручка» (Bruckner ZfSlPh 16, 206), з псл. kyvati, укр. кивати (Brückner PF 6, 592; Bern. I 680), з р. коври́га, ковыля́ть (‹іє. *keu«гнути») (Ильинский ИОРЯС 4/1, 122–124), з нн. kiever «щелепа, вилиця» (Соболевский РФВ 70, 80), з гр. κίδαρις «вид перського тюрбана» (Tiktin l 347);

окремого з’ясування вимагають факти західно- й південнослов’янських мов;

р. ки́вер «ківер», ст. ки́верь «тс.; весільний вінець», бр. кі́вер «ківер», п. kiwior «висока гостроверха шапка, ковпак», ст. kiwierz «тс.», ч. ст. kyvíř «вид капелюха», [(мор.) gevĕrec] «вид валаського капелюха», слц. [geverec, geverek] «тс.», болг. ки́вер «ківер», схв. ćìverica «шапка»;

зіставлення з р. ковыля́ть «шкандибати» (Фасмер II 274), як і виведення з ко + вити (Никончук Этимология 1977, 125), викликає сумнів;

бр. [кавяня́] «кочерга», [каве́нька] «палка для опори під час ходіння»;

очевидно, пов’язане з [ка ву́ля] «загнутої форми палиця», [кове́зка, кови́зка] «тс.», разом з якими може бути виведене від псл. kovati «кувати; бити»;

менш переконливе пов’язання з р. ковыля́ть «кульгати, [гнути]» (Bern. І 594; Moszyński PZJP 65–66) або виведення слова як запозичення з тюркських мов (Менгес 105–107; Ванюшечкин РР 1971/2, 132–135);

спочатку слово означало «те, що рубають (›косять)»;

псл. *kovylь, похідне від kovati «кува́ти» (первісно «бити, рубати»), укр. кувати;

паралельне до гот. hawi «сіно», двн. hewi, нвн. Heu «тс.», похідних від рефлексів пгерм. *hau«бити, рубати», далі генетично пов’язаного з псл. kovati;

р. ковы́ль «ковила», [ковы́л], бр. ковы́ль, др. ковылие, ч. kavyl (з р.), слц. kavyl’ (з р.), болг. [кови́л], схв. кòзūље, слн. kovílje «тс.»;

очевидно, результат контамінації запозиченого р. ковыля́ть «шкутильгати; кульгати», етимологічно не зовсім ясного (пор. болг. [кове́лям се] «тс.»), з укр. кульга́ти;

очевидно, пов’язане з р. ковылять «шкутильгати», етимологічно не зовсім ясним;

р. [ковылю́га] «звивина, вигин, кривизна», [ковы́лина] «тс.»;

можливо, запозичення з російської мови, в якій задовільної етимології не має;

пов’язання з р. ковыля́ть «кульгати» (Фасмер II 274) потребує додаткової аргументації;

виведення з фін. kavertaa, kovertaa «видовбувати» (Погодин РФВ 47, 208) або розчленування на *ко-выряти (Matzenauer LF 8, 190) ще більш сумнівні;

р. ковырять «колупати», [ковы́риться] «упиратися, пручатися»;