ЗЫБЬ — ЕТИМОЛОГІЯ
зиб
неясне;
можливо, пов’язане з лит. žibėˊti «блищати, світити, мерехтіти», žybsėˊti «блищати, виблискувати», лтс. zibēt «блищати, мерехтіти» (про мерехтливий відблиск у воді сонця або місяця);
пор. у зв’язку з цим укр. [зи́блик] «вовк» (у вовків уночі світяться очі);
пов’язувалося також (Преобр. І 259) з дінд. jávate «поспішати», javin«швидкий», junā́ti «поспішати», jūtā́ḥ «швидкий», іє. *ĝeu̯ā- «рухати»;
р. зыбь, бр. зыб, болг. зиб, схв. зȕбати «хитати», слн. zíbatі «колихати», стсл. зыбати «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
незибле́ний
«непохитний, непорушний»
непо́зи́бкий
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| зыб | білоруська |
| зиб | болгарська |
| jávate «поспішати» | давньоіндійська |
| javin «швидкий» | давньоіндійська |
| junā́ti «поспішати» | давньоіндійська |
| jūtā́ḥ «швидкий» | давньоіндійська |
| *ĝeu̯ā- «рухати» | індоєвропейська |
| zibēt «блищати, мерехтіти» (про мерехтливий відблиск у воді сонця або місяця) | латиська |
| žibėˊti «блищати, світити, мерехтіти» | литовська |
| žybsėˊti «блищати, виблискувати» | литовська |
| зыбь | російська |
| зȕбати «хитати» | сербохорватська |
| zíbatі «колихати» | словенська |
| зыбати «тс.» | старослов’янська |
| зи́блик «вовк» (у вовків уночі світяться очі) | українська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України