КАЖЕМ — СЛОВОВЖИВАННЯ
ЗМІСТ
хто каже альфа, нехай каже й бета
як не вмовляй
як би там (то) не було
як би не було
я казав, що так буде
щоб усім вгодити
що не говоріть, а…
що не говори
що б там не говорили
що б не говорили
що б не говорив
часом і дурень правду каже
устами младенця глаголить істина
ти йому плюй в вічі, а він каже – дощ іде
та говоріть же
суперечити; сперечатися
слово розходиться з ділом
слів нема
самі знаєте
продовжувати говорити
плясати під дудку чию
обіцяного три роки чекають
нічого й говорити (казати)
немає слів
не виносити сміття з хати
наперед невода рибу не лови
люди кажуть, що…
курчат по осені рахують
краще не згадувати
краще не говорити
канєшно
казати різко щось неприємне
казати неправду
казав пан кожух дам, та слово його тепле.
історія замовчує про що
дуже далеко
говоріть толком
говорить, як з написаного читає
говорити чисту правду
говорити у чиюсь адресу
говорити толково
говорити прямо в очі
говорити поперек
говорити непрямо
говорити натяками
говорити із задньою думкою
говорити жартівливо
говорити діло
говорити в чиюсь адресу
говорити в очі
віднікуватися
вийшло, як я казав
без усяких сумнівів
баба надвоє ворожила
аякже
Виділення комами вставних слів
Перевірте, чи не пропущено коми перед і після вставного слова чи речення (Правопис. §118 А) п.11).
КОМА СТАВИТЬСЯ | |
---|---|
Для виділення вставних слів і речень, що ними бувають такі слова й словосполучення: бач, бачиш, бачте, безперечно, безсумнівно, безумовно, будь ласка, бувало, видимо, видно, відома річ, власне, головне, головним чином, далебі, до речі, звичайно, звісно, здавалось, здається, значить, зрозуміло, кажуть, коротко кажучи, либонь, мабуть, між іншим, мовляв, може, можливо, навпаки, на жаль, на мій погляд, на нашу думку, наприклад, нарешті, на щастя, немає сумніву, отже, очевидно, певна річ, певно, по-перше, по-друге, правда, проте, однак, сказати б, справді, щоправда, як видимо, ясна річ і деякі інші | Гірш за те їй [Юноні] не любився [Еней], Що, бачиш, в Трої народився І мамою Венеру звав (Іван Котляревський).
Ну, та, звісно, на те й ходиться біля винограду, на те й працюється, щоб мати користь (Михайло Коцюбинський). Глина, бур'ян, — все летіло з боків униз. Карпо, однак, виліз (Панас Мирний). Немає сонця — І десь воно, проте, живе і світить (Максим Рильський). Та й скажіть мені, будь ласка, яке там добро з тієї брехні? (Марко Вовчок). |
АЛЕ:
КОМА НЕ СТАВИТЬСЯ | |
---|---|
Якщо такі слова є не вставними, а повнозначними, і виконують одну із синтаксичних ролей | Десь зник і Семен, ..кинув і жінку — не звісно, чи вдова, чи не вдова, а горюй сама на світі (Іван Микитенко).
Мені здається, що вже пізно. Стало зрозуміло, що ніхто не прийде. Головне відділення нині таки працює. |
Після проте, однак, коли вони є сполучниками і стоять на першому місці в головному або підрядному реченні | І земля, і вода, і повітря — все поснуло. Однак та нічна тиша повна всякими згуками (Михайло Коцюбинський).
Руки і ноги тремтіли у неї од слабості, проте вона уперто намагалася злізти з ліжка (Степан Васильченко). |
Вставні слова не виділяються комами, якщо вони належать до відокремлених членів речення | Дмитро, очевидно поспішаючи, не поснідав. Пор.: Дмитро, поспішаючи, очевидно, не поснідав. Надвечір, мабуть годині о шостій, почався дощ. Пор.: Я буду у вас сьогодні, мабуть, увечері. |
Якщо сполучник а (рідше але) відноситься до вставного слова, він комою не виділяється — а власне, а втім тощо | Ти все дбаєш за мене — а головне, знаєш, чим зробити мені приємність (Михайло Коцюбинський). |
Не виділяються комами такі слова: адже, все-таки, все ж таки, наче, начебто, немов, немовби, ніби, нібито, от, принаймні, які не є вставними | Кажуть, нібито ці доти тягнуться від самих Карпат аж до Чорного моря (Олесь Гончар). |
Відмагатися, відхрещуватися і віднікуватися
Замініть скальковане дієслово віднікуватися на стилістично кращий варіант: відмагатися, відхрещуватися, відкручуватися; казати “ні”.
НЕ РЕКОМЕНДОВАНО | РЕКОМЕНДОВАНО |
---|---|
Коли ж до нього підійшли поліцейські, то почав віднікуватися, мовляв, машина не його, в салоні просто гріється. | Коли ж до нього підійшли поліцейські, то почав відхрещуватися, мовляв, машина не його, в салоні просто гріється. |
Господар спочатку намагався віднікуватися й розповідав нісенітниці, але потім у всьому зізнався. | Господар спочатку намагався відкручуватися і розповідав нісенітниці, але потім у всьому зізнався. |
як говориться
говорити – казати
З наведених прикладів випливає, що в класичній літературі й народному мовленні спостерігається нахил (за деякими винятками) ставити слово казати там, де є пряма мова або передається зміст повідомленого, висловленого: «щоб я хлопців у садочок не принаджувала», «що я – файна дівка» тощо. Навпаки, там, де йдеться не про зміст, а про спосіб чи якість висловлювання, треба вживати лексему говорити: «вміння говорити ясно і просто», «по-німецькому говорить».
Близьким за значенням до дієслова казати є мовити: «Казала б, та уста не мовлять» (Ганна Барвінок). А говорити, коли воно стоїть із прийменником з і керує іменником в орудному відмінку, має своїм синонімом слово розмовляти: «Ой у полі могила з вітром говорила» (Тарас Шевченко). Отже, тут говорила можна замінити на розмовляла.
говорити по правді
Говорити й казати
Не кажучи вже про те, що надуживання дієсловом говорити надає прикрої одноманітності стилю всього тексту, ми можемо побачити й певну відмінність між цими словами, якщо вдамось до нашої класики й фольклору: «Стара, кажуть, стала» (Т. Шевченко); «Скачи, враже, як пан каже» (приказка); «Ой казала мені мати ще й приказувала, щоб я хлопців у садочок не принаджувала» (народна пісня); «Кажуть люди, кажуть, що я — файна дівка» (народна пісня). У всіх прикладах ми натрапляємо тільки на форми від дієслова казати; але поряд бачимо й приклади з дієсловом говорити: «Говорить, як у рот кладе» (приказка); «Такий розбитний, що й по-німецькому говорить» (із живих уст).
З наведених прикладів випливає, що в класичній літературі й народному мовленні є нахил (за деякими винятками) ставити слово казати там, де є пряма мова або передається зміст повідомленого, висловленого: «щоб я хлопців у садочок не принаджувала», «що я — файна дівка» тощо; навпаки, там, де мовиться не про зміст, а про спосіб чи якість висловлювання, треба ставити дієслово говорити: «уміння говорити ясно й просто», «по-німецькому говорить».
Близьким за значенням до дієслова казати є мовити: «Казала б, та уста не мовлять» (Ганна Барвінок), — а дієслово говорити, коли воно стоїть із прийменником з і керує іменником в орудному відмінку, має своїм синонімом дієслово розмовляти: «Старі люди про старе говорять» (прислів'я); «Ой у полі могила з вітром говорила» (Т. Шевченко); «Антін бачив перед очима те, про що говорив» (М. Коцюбинський) .
Із цього можна зробити висновок, що аж ніяк не слід звужувати наші лексичні можливості й послугуватися скрізь тільки дієсловом говорити.