Я — ЕТИМОЛОГІЯ

я «особовий займенник 1-ї ос. одн.»

псл. аzъ/jazъ (‹ *jězъ ‹ *ězъ);
споріднене з лит. àš, ст. еš, прус. as, (рідк.) es, лтс. es, дінд. ahám, ав. azǝm, дперс. adam, вірм. es, гот. ik, двн. ih (нвн. ich), венет. еχо, гр. ἐγώ, лат. ego;
іє. *еg̑-/[еg̑h-], *еg̑o eme «ось я» (ЭССЯ 1, 100–102);
не всі деталі походження слова з’ясовані;
зокрема, щодо появи j- найвірогідніше пояснення (Brückner 195–196; Sławski I 477–479), за яким псл. jazъ (‹ *ězъ) постало внаслідок прейотації ě ‹ ē, подовження якого пояснюється наголошуванням слова;
azъ, таким чином, є вторинним діалектним утворенням, що виникло через відпадіння початкового j-;
не ясна причина відпадіння кінцевого -z (припускається вплив займенника ty);
не має задовільного пояснення псл. а- при іє. е-;
кінцеве іє. -om, звідки псл. -ъ, пояснюється антиципацією дієслівного закінчення (Machek ESJČ 213–214);
менш переконливі пояснення я, що виходять з аzъ як первісної праслов’янської форми, незрозумілої на тлі індоєвропейських фактів: гіпотези про існування паралельних іє. *eĝ(h)eom і [*ōg(h)om] (Ernout–Meillet 342; Walde–Hofm. I 395; Milewski SPAU 37, 10, 7), злиття *а і *ězъ (Bern. I 35; Brugmann Grundriss II 2, 382), де в *а вбачають підсилювальну частку типу дінд. ād (Zubatý LF 36, 345–346), вплив дієслівного закінчення 1-ї особи одн. -ō (Pedersen KZ 38, 317);
р. бр. я, др. язъ, я, п. ja, ст. jaz, ч. já, ст. jáz, cлц. вл. нл. ja, полаб. jo (‹ *ja), joz (‹ *jazъ), болг. аз, [яз], м. jac, схв. jа̑, слн. jàz, [jâ], cтсл. азъ, цсл. азъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти

я́кати «занадто часто говорити про самого себе»
я́чество «безцеремонне висування свого я на перший план»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
azǝm авестійська
я білоруська
аз болгарська
яз болгарська
ja верхньолужицька
es вірменська
ik готська
ἐγώ грецька
ih (нвн. ich) давньоверхньонімецька
ahám давньоіндійська
ād давньоіндійська
adam давньоперська
язъ давньоруська
я давньоруська
*еg̑-/[еg̑h-] індоєвропейська
*еg̑o eme «ось я» індоєвропейська
е- індоєвропейська
-om індоєвропейська
*eĝ(h)eom індоєвропейська
*ōg(h)om індоєвропейська
ego латинська
es латиська
àš литовська
еš (ст.) литовська
jac македонська
ja нижньолужицька
ich нововерхньонімецька
jo (‹ *ja), joz (‹ *jazъ) полабська
joz полабська
ja польська
jaz (ст.) польська
аzъ/jazъ (‹ *jězъ ‹ *ězъ) праслов’янська
*jězъ праслов’янська
*ězъ праслов’янська
*ězъ праслов’янська
jazъ (‹ *ězъ) праслов’янська
azъ праслов’янська
а- праслов’янська
праслов’янська
as прусська
es прусська
я російська
jа̑ сербохорватська
ja словацька
jàz словенська
словенська
азъ старослов’янська
азъ церковнослов’янська
чеська
jáz (ст.) чеська
еχо ?


ба́тько

очевидно, псл. bata, batja, яке може бути зіставлене з дінд. pita «батько», лат. pater, гр. πατήρ «тс.»;
вважається також результатом фонетичного спрощення псл. bratrъ «брат»;
значення «батько» в такому разі розвинулось уже після спрощення;
думки про запозичення з іранських мов (Соболевский РФВ 64, 149), про субстратне бал՝ канське походження (Polák RSł 18, 28), як і про запозичення з тюркських мов (Mikł. EW 8), недостатньо обґрунтовані;
р. ба́тя, ба́тька «батько», [ба́тко] «тс.», [бат] «брат», бр. [ба́цька], др. батя «батько», ч. báťa (звертання до простакуватого чоловіка), слц. báťa «дядько; [батько; старший брат]», болг. баща́ «батько», [ба́те] «старший брат», м. бате, батко «тс.», схв. ба́та «братик», бȁћа «тс.», [ба́ча] «батенько, свекор», бȁштина «батьківщина»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

батусь
ба́тькі́вщи́на
батькува́ти «лаяти батька; бути батьком»
батьо
батю́хна «батенько»
ба́тюшка «піп» (з рос.)
батя
безба́тченко «позашлюбний син»
побатька́тися «стати в стосунки батька й сина»
поба́тько «прийомний батько»
Я
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ба́цька білоруська
баща́ «батько» болгарська
πατήρ «тс.» грецька
pita «батько» давньоіндійська
батя «батько» давньоруська
pater латинська
бате македонська
bata праслов’янська
bratrъ «брат» праслов’янська
ба́тя російська
ба́та «братик» сербохорватська
báťa «дядько; [батько; старший брат]» словацька
ба́тька «батько» українська
ба́тко «тс.» українська
бат «брат» українська
ба́те «старший брат» українська
батко «тс.» українська
бȁћа «тс.» українська
ба́ча «батенько, свекор» українська
бȁштина «батьківщина» українська
báťa (звертання до простакуватого чоловіка) чеська
batja ?
значення «батько» ?

боте́й «отара овець; молодий пастух у гуцулів»

запозичення з румунської мови;
рум. botéi «отара» виводилось від гр. βούτης «пастух» (Kaeužn. 13;SW I 241) або від сл. botěti, укр. ботіти «жиріти, товстіти» (Crânjală 200; Cihac II 281; Мikl. EW 19; Bern. I 77– 78);
п. [butej] «молодий пастух у гуцулів, помічник чабана» (з укр.);
Фонетичні та словотвірні варіанти

бота «тс.»
буте́єць «овечий пастух»
буте́й «тс.»
буте́їти «змішувати овець»
я «отара»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
βούτης «пастух» грецька
butej «молодий пастух у гуцулів, помічник чабана» (з укр.) польська
botéi «отара» румунська
botěti слов’янські
ботіти «жиріти, товстіти» українська

бурла́к «бродяга; заробітчанин; гультяй, холостяк»

загальноприйнятої етимології не має;
частиною дослідників (Москаленко УІЛ 39; Шанский ЭСРЯ І 2, 233; Соболевский РФВ 65, 402) пов’язується з р. *бурло «крикун, галаслива людина», укр. бурлі́й, [бурла́ Я] «тс.», р. [бурла́н] «тс., забіяка; холостяк», укр. [бурло́] «лайка, нарікання», похідними від звуконаслідувального псл. *bur-;
при цьому припускається такий розвиток значень: «крикун, шумлива людина» – «забіяка; холостяк» – «бродяга, заробітчанин, бурлак»;
менш переконливе пов’язання слов’янських слів через гіпотетичні тат. ст. *бурлак «той, хто крутить линву або вірьовку», *бургалак «тс.» з тюрк. *bur«вертіти, крутити» (Дмитриев 557; Татищев І 205; Sadn. – Aitz. VWb. І 471);
сумнівні також спроби пов’язати ці слова з гіпотетичним *burjag (із зміною суфікса під впливом татарської чи волзькобулгарської мови), що зводиться через дісл. *būringar, *buri (прізвище карлика), двн. giburian «відбуватись, бути належним», in bor(e) «вверх, вгору» тощо до іє. *bher«носити, приносити, піднімати» (Горяев 34; Ekblom ZfSlPh 10, 13–14; Jóhannesson 613), або з снн. bûrlach «селянство», bûrschap «(селянська) община; цивільне право» (Фасмер І 245–246);
рум. burlác, лит. burlõkas, лтс. burlāks, фін. purlakka, тат. аз. бурлак запозичені від східних слов’ян (Преобр. І 54; Bern. I 102; Fraenkel 66; Mühl.– Endz. І 358);
р. бурла́к «робітник на річкових суднах; заробітчанин; [буйна, брутальна людина, скандаліст]», [бурла́ка] «тс.; холостяк», ст. бурлакъ (1643), бр. болг. бурла́к, п. burłak «старовір, бродяга, здоров’як» (з укр.), ч. burlák «бурлак» (з p.), схв. бỳрлак (з p.);
Фонетичні та словотвірні варіанти

бурлака «безземельна і бездомна людина, робітник, наймит» (ч. р.)(1732)
бурла́ка «тс.; одинокий чоловік; [степова балка (остання від села) Я]»
бурлакува́ти «тс., холостякувати»
бурла́цтво «бурлакування; бурлаки (зб.)»
бурла́чити «бути бурлаком»
бурла́чка «бездомна жінка, наймичка»
бурлачня́ (зб.)
бурлашня́ «тс.»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
бурлак азербайджанська
бурла́к білоруська
бурла́к болгарська
giburian «відбуватись, бути належним» давньоверхньонімецька
*būringar давньоісландська
*bher «носити, приносити, піднімати» індоєвропейська
burlāks латиська
burlõkas литовська
burłak «старовір, бродяга, здоров’як» (з укр.) польська
*bur- праслов’янська
*бурло «крикун, галаслива людина» російська
бурла́н «тс., забіяка; холостяк» російська
бурла́к «робітник на річкових суднах; заробітчанин; [буйна, брутальна людина, скандаліст]» російська
burlác румунська
бỳрлак (з p.) сербохорватська
bûrlach «селянство» середньонижньонімецька
*бурлак «той, хто крутить линву або вірьовку» татарська
бурлак татарська
*bur «вертіти, крутити» тюркські
бурлі́й українська
бурло́ «лайка, нарікання» українська
бурла́ка «тс.; холостяк» українська
purlakka фінська
burlák «бурлак» (з p.) чеська
бурла́ «тс.» ?
Я «тс.» ?
*бурлак «той, хто крутить линву або вірьовку» ?
бургалак «тс.» ?
*burjag (із зміною суфікса під впливом татарської чи волзькобулгарської мови) ?
*buri (прізвище карлика) ?
bor(e) «вверх, вгору» ?
bûrschap «(селянська) община; цивільне право» ?
бурлакъ (1643) ?

гага́ра «птах з родини качок, Gavia Forst.» (орн.)

звуконаслідувальне утворення, пов’язане з га́гати;
р. бр. гага́ра «тс.», болг. [гагара́шка] «сорока, Corvus pica», схв. гàгрица «ворон»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

гага́
гага́к «гагара»
гага́рка «Alca L.»
гага́рячий
Я
Етимологічні відповідники

Слово Мова
гага́ра «тс.» білоруська
гагара́шка «сорока, Corvus pica» болгарська
гага́ра «тс.» російська
гàгрица «ворон» сербохорватська
га́гати ?

егої́зм

очевидно, запозичення з французької мови;
фр. égoïsme є книжним утворенням від лат. ego «я», спорідненого з гр. ἐγώ «тс.», стсл. азъ, укр. я;
p. эгои́зм, бр. эгаі́зм, п. вл. нл. egoizm, ч. egoismus, слц. egoizmus, болг. егои́зъм, м. егои́зам, схв. егоùзам, слн. egoízem;
Фонетичні та словотвірні варіанти

егої́ст
егоїсти́чний
Етимологічні відповідники

Слово Мова
эгаі́зм білоруська
егои́зъм болгарська
egoizm верхньолужицька
ἐγώ «тс.» грецька
ego «я» латинська
егои́зам македонська
egoizm нижньолужицька
egoizm польська
егоùзам сербохорватська
egoizmus словацька
egoízem словенська
азъ старослов’янська
я українська
égoïsme французька
egoismus чеська
эгои́зм ?

мес́ти́ (мету́)

пcл. mesti ‹ *met-ti «мести, кидати, метати»;
споріднене з лит. mèsti «кидати», лтс. mest, можливо, також з лат. metere «косити, збирати», ірл. methel «група женців», сбрет. midiff «жну», лат. metῑrῑ «міряти»;
іє. *met- «кидати»;
р. мести́, бр. месці́, др. мести «кидати», метла «віник», п. miešć «мести», ч. mésti, слц. miesť, вл. mjesć, нл. mjasć «тс.», полаб. metla «віник», болг. мета́ «мести», м. мете, схв. мèсти, слн. mêsti;
Фонетичні та словотвірні варіанти

виміта́льник
виміта́тися «виходити, залишати приміщення»
виміта́ч «вимітальник»
за́ме́т «кучугура снігу; [заметіль Ж]»
заме́та «замет; заметіль»
заметелю́га
заме́тистий
заметі́ль
заметі́льниця «заметіль»
за́меть «тс.»
замі́т «замет»
за́міт «заметіль, хуртовина»
замі́та́вка «щітка для підлоги; лопата для жару»
заміта́тися «швидко вибігати, зникати»
замі́ття «кучугури снігу» (зб.)
за́міть «кучугура снігу; заметіль»
змі́тки «залишки борошна на млиновому камені»
мете́ли́ця «хуртовина; вид танцю»
мете́льник «вихор»
мете́льничка «замітальниця вулиць»
мете́льщик «замітальник вулиць»
мете́люга «хуртовина О; кучугура снігу Корз»
меті́ль «метелиця»
меті́льник «замітальник»
метла́
метла́стий «схожий на мітлу»
метли́ще «мітлище, держално у мітли»
міта́вка «невеликий віник»
міта́ти «мести»
міте́лка «волоток очерету, проса; віник з таких волотків»
мітла́ «великий віник; [комета]»
мітла́стий «[тс.]; з великими мітелками»
мітла́тий «тс.»
мітли́ще «держално у мітли»
мітля́р «той, хто робить і продає мітли»
міто́вка «невеликий віник»
міто́лка «тс.»
міть «заметіль»
наме́т «замет снігу»
обме́тиця «рештки борошна, які обмітають з млинового каменя; борошняний пил, що осідає в млині»
оме́т «двір, обійстя, тік»
підміта́льний
підміта́льник
помели́ско «держално у помела»
помело́ «мітла; ганчірка для очищання димарів від сажі»
помелю́ха «помело»
поме́тиця «сміття»
поміту́ха «вимітальниця»
я «те.; замет»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
месці́ білоруська
мета́ «мести» болгарська
mjesć верхньолужицька
мести «кидати» давньоруська
*met- «кидати» індоєвропейська
methel «група женців» ірландська
metere «косити, збирати» латинська
metῑrῑ «міряти» латинська
mest латиська
mèsti «кидати» литовська
мете македонська
mjasć «тс.» нижньолужицька
metla «віник» полабська
miešć «мести» польська
мести́ російська
мèсти сербохорватська
midiff «жну» середньобретонська
miesť словацька
mêsti словенська
метла «віник» українська
mésti чеська
mesti ‹ *met-ti «мести, кидати, метати» ?

рци «кажи»

форма 2-ї ос. одн. наказового способу від ректи́ «казати, говорити» (див.);
Фонетичні та словотвірні варіанти

рціт «кажіть»
я «кажу»

явза́ «самолюбство, егоїзм»

не зовсім ясне;
можливо, експресивне нерегулярне утворення від займенника я (див.);
Фонетичні та словотвірні варіанти

явза́тися «бути егоїстичним»
явза́ч «егоїст»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
я українська

мене́ (род. і знах. в. займенника 1 ос. одн. я)

псл. mene (род.– зн. в.), mьně (дав.– місц. в.), mъnojǫ (op. в.);
українська мова, на відміну від російської і польської, зберігає давню форму род;
р. меня́, мне, мно́ю, бр. мяне́, мне, мной, др. мене, мънѣ (мьнѣ), мъною, п. mnie ( ‹mienie), mnie, mną, ч. mne (‹mene), mně, mnou, слц. mňa, mne, mnou, вл. mnje, mni, (ze) mnu, нл. mje (mnjo), (zo) mnu, болг. м. мене (дав. і зн. в.), схв. мèне, мèни, мнȏм (мно́ме), слн. mêne, mêni, z menoj (mano), стсл. мєнє, мьнѣ, мъноѭ;
Фонетичні та словотвірні варіанти

мені́ (дав. і місц. в.)
мно́ю (ор. в.)
Етимологічні відповідники

Слово Мова
мяне́ білоруська
мне білоруська
мной білоруська
ме́не (дав. і зн. в.) болгарська
mnje (ze) верхньолужицька
mni (ze) верхньолужицька
(ze) mnu (ze) верхньолужицька
мене давньоруська
мънѣ (мьнѣ) давньоруська
мъною давньоруська
мьнѣ давньоруська
ме́не (дав. і зн. в.) македонська
mje mnu (mnjo), (zo) нижньолужицька
mnu нижньолужицька
(zo) mnu нижньолужицька
mnie ( ‹mienie), mnie, mną польська
mienie польська
mnie польська
mną польська
mene (род.-- зн. в.) праслов’янська
mьně (дав.-- місц. в.) праслов’янська
mъnojǫ (op. в.) праслов’янська
меня́ російська
мне російська
мно́ю російська
мèне сербохорватська
мèни сербохорватська
мнȏм (мно́ме) сербохорватська
мно́ме сербохорватська
mňa словацька
mne словацька
mnou словацька
mêne (mano) словенська
mêni (mano) словенська
z menoj (mano) словенська
mano словенська
мєнє старослов’янська
мьнѣ старослов’янська
мъноѭ старослов’янська
mne (‹mene), mně, mnou чеська
mene чеська
mně чеська
mnou чеська

бігме́ «їй-богу» (заст.)

складне утворення з іменника [біг] «бог» і скороченої форми займенника мене чи мені на ґрунті усталених виразів типу бог мене побий (покарай і под.) або бог мені допоможи;
м. богме «бігме», схв. бòгме, бòме, слн. Bogme «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

бігма́
бігма́тася «божитися»
богме «тс.»
богми́тися «тс.»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
богме «бігме» македонська
бòгме сербохорватська
Bogme «тс.» словенська
бòме українська
біг «бог» ?
мене (покарай і под.) ?
мені (покарай і под.) ?
бог мене побий (покарай і под.) ?

мі «мені»

результат контамінації первинної форми дав. в. одн. ми (заст.) «тс.» і вторинної форми мені́;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ми «тс.» (заст.) ?
ми «тс.» (заст.) ?
ми «тс.» (заст.) ?
мені́ ?

Джерело:
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України.