ЦУРАТИСЯ — ЕТИМОЛОГІЯ
цур «вигук закляття від чогось»
задовільної етимології не має;
пов’язується зі словом цу́рка «палиця (для відганяння ворожої сили)» (Преобр. ІІ, вып. последний 81–82) або може розглядатися як символічне дерев’яне зображення далекого предка (духа-охоронця дому), тоді вигуки цур, цур-цура́ є зверненнями до цього духа, прикликанням його, пор. припущення зв’язку зі словами пра́щур (Желтов ФЗ 1876/4, 37; Никольский ФЗ 1891/4-5, 11) і чорт (Bern. І 164), з гр. ϰύριος «пан, господь» (Зеленин ІІ 93);
гіпотези про запозичення р. чур з чув. tšar (чар) «тримай, спиняй, стій» (Gauthiot MSL 16, 89), дсканд. Туr «бог війни» (Погодин ЖСт. 20, 427) менш прийнятні;
р. чур, бр. цур, [чур], п. cur «чорт» (з укр.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
зацура́ти
«лишити, кинути»
одцу́р
«зречення»
цур-цура́
«тс.»
цура́ти
«сахатися, відчужуватися»
цуратися
цура́тися
«тс., відчужуватися»
цура́ть
«займати або привласнювати щось, вигукуючи першим: “Цур, моє”»
цура́ха
«цур Г; анафема Пі»
цура́чка
«цур»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
цур | білоруська |
ϰύριος «пан, господь» | грецька |
cur «чорт» (з укр.) | польська |
чур | російська |
чур | російська |
чур | українська |
tšar «тримай, спиняй, стій» (чар)(Gauthiot MSL 16, 89) | чуваська |
цу́рка «палиця (для відганяння ворожої сили)» | ? |
цур | ? |
цур-цура́ | ? |
пра́щур | ? |
Туr «бог війни» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України